Бібліотека душ. Ренсом Ріггз

авансовий платіж.

      – Я б хотіла побачити ті документи, – Емма скоса позирнула на чоловіка в пальті. – Ви казали, у вас у кабінеті лежать. – Руки, які вона стискала в кулаки по боках, почали червоніти. Я розумів, що нам треба якнайшвидше звідси забиратися, поки ситуація не вийшла з-під контролю. Байдуже, якою інформацією могла володіти ця жінка, битися за неї не варто було. А врятувати всіх цих дітей… ну, хай це прозвучить безсердечно, але нам спершу треба було врятувати своїх дітей.

      – Взагалі-то в цьому нема потреби, – сказав я, нахилився до Емми й прошепотів: – Ми повернемося й допоможемо їм. Але в нас є пріоритети.

      – Документи, – проігнорувала мене Емма.

      – Нема питань, – відповіла Лорейн. – Ходімо в мій кабінет і поговоримо предметніше.

      І Емма пішла, і не було способу її спинити, який би не викликав підозр.

      За кабінет Лорейн правив стіл і стілець, запхнутий у гардеробну. І щойно вона встигла зачинити за нами двері, як Емма стрибнула на неї й міцно притисла до дверей. Лорейн вилаялася й закричала, кличучи Карлоса, проте одразу ж притихла, коли Емма піднесла до її обличчя руку, що світилася червоним, немов жарина з печі. На блузці Лорейн, у тих місцях, куди Емма приклала долоні, штурхаючи її до дверей, чорніли й курілися відбитки долонь.