Човняр простягав його мені, низько схилившись, щоб я міг дотягтися і взяти.
– Прошу, – спокійно промовив він. – Прочитайте.
Але я не наважувався.
– Що це таке?
– Ціна. А також інша інформація про мої послуги.
Трясучись від страху, я простягнув руку та взяв папірець. І всі ми понахилялися, щоб у світлі Емминого вогника прочитати.
Я підвів погляд на човняра-велетня.
– То це ви? – усе ще вагаючись, спитав я. – Ви… Шарон?
– У плоті й крові, – відповів він. І від єлейності його голосу волосся на моїй потилиці стало сторч.
– О птахи! Ви нас, чоловіче, до напівсмерті перелякали! – дорікнув йому Едисон. – А без усього того гучномовства й реготу ніяк не можна було обійтися?
– Прошу вибачити. Я куняв, а ви мене перелякали.
– То це ми вас перелякали?
– Я було подумав, що ви справді хочете вкрасти мій човен, – усміхнувся він.
– Ха-ха, – силувано розсміялася Емма. – Та ні, ми просто… перевіряли, чи надійно він пришвартований.
Шарон розвернувся і поглянув на човник, просто прив’язаний мотузкою до дерев’яного стовпа.
– А як ви його знайшли? – спитав він. Під каптуром показався тьмяно-білий серпик широкої усмішки.
– На судні… повний порядок, – сказав я, нарешті вивільнивши ногу з діри. – Дуже надійне, е-е, швартування.
– Я б сама кращого вузла не зав’язала, – запевнила Емма, допомагаючи мені звестися на ноги.
– До речі, – мовив Едисон. – А ті, хто наважилися… вони справді всі… – Позирнувши на темну воду, він гучно проковтнув слину.
– Та не зважайте, – відповів човняр. – Раз уже ви мене розбудили, я до ваших послуг. Чим можу вам допомогти?
– Нам потрібно взяти напрокат ваш човен, – твердо заявила Емма. – Але без вас.
– Цього я дозволити не можу, – похитав головою Шарон. – Я незмінний капітан цього судна.
– Що ж, дуже шкода! – і Едисон притьмом розвернувся, щоб почимчикувати геть.
Але Емма зловила його за нашийник.
– Стій! – просичала вона. – У нас тут ще є справи. – І вона привітно всміхнулася човняреві. – Нам стало відомо, що багато дивних пройшли через це… – Вона роззирнулася навколо в пошуках відповідного слова. – …місце. Чи не тому, що тут неподалік є вхід у контур?
– Не розумію, про що ви, – незворушно відповів Шарон.
– Ну добре, так, звісно, ви не можете в цьому просто зізнатися. Я все розумію. Але з нами ви в безпеці. Це ж очевидно, бо ми самі…
Я штрикнув її ліктем.
– Еммо, не треба!
– Але чому? Він уже бачив, як пес розмовляє, а я роблю вогонь. Якщо ми не зможемо розмовляти відверто…
– Але