– А куди ж покупки?
– Ну, назад я все розкладати точно не буду!
Мені він здався досить дотепним хлопцем. Справжнє його ім’я було Деріл Артур Фейсі, і, якщо чесно, я був готовий слухати його історії про шоу-бізнес чи не до ранку. Мене цікавлять балачки про сцену та екран, люди зі світу театру та їхні хитрощі. Одна з моїх улюблених історій – про австралійського актора й трансформіста Баррі Хамфріса, чий персонаж – дама Една Евередж – збирав аншлаги в лондонському театрі «Друрі-Лейн» у кінці вісімдесятих. Одного разу ввечері під кінець виступу дама Една, як завжди, розкидала гладіолуси в залу (із хорошим замахом квіти долітали аж до балкону) й прицілилася у верхню ложу збоку від сцени. Чоловік, який сидів у ложі, устав і потягнувся ловити квітку, але втратив рівновагу й перехилився через поручні. Дві тисячі глядачів шоковано скрикують, хтось схоплюється на ноги. Супутниця хапає чоловіка за ноги, і той буквально висить униз головою над залою.
Здійнявся страшенний галас, адже після такого падіння він якщо не вб’ється, то точно покалічиться. Згодом глядачі один за одним починають помічати, що Една з широченною усмішкою абсолютно спокійно стоїть на сцені. Переляк поступово змінюється сміхом. «Глядача» затягують назад у ложу, і тут уже всі зрозуміли, що це частина вистави. Ті, хто був на тій виставі, кажуть, що це найнеймовірніший coup de théâtre[22] в їхньому житті. І тут, коли натовп нарешті опанував себе, Една каже: «Як було б чудово, аби таке траплялося щовечора, чи не так, мої любі опосуми?»
У невеличкому затишному барі «Привітання» Тобі саме розповідав Джен усілякі сценічні байки. І він саме говорив про вибух лампи на студії в Елстрі, як раптом просто перед найсмішнішою фразою («Таксі для Філа?!») світло замиготіло. Повірте, це було неймовірно смішно, бо…
А, не має значення чому.
Джен не було смішно.
Так, вона всміхалася, але лише ззовні. (Може, і смішно таке писати машині, але я в це повірив.) Я чудово її знав і так само чудово бачив, що усмішка в неї фальшива. Вона втомилася. Він почав розповідати про озвучку – телефон Ј500 мав його голосом промовити «Розпродаж починається у День подарунків!»[23] – а потім про те, як він ледь не розбив ущент «чарівний круг»[24] акторів, які мали переконливо чихати у вкрай дорогій рекламі засобів проти застуди. І коли він нарешті запитав, чим же займається вона, очі в нього згасли. Вона почала розповідати про свою роботу, а потім він знову із захватом схопився за можливість розповісти про свою першу професійну роль на телебаченні в серіалі «Доктор Хто».
Увечері вона написала Роузі:
Пам’ятаєш, як ми малими жорстоко знущалися над старим актором, який жив далі по вулиці? Ми вдавали, що ігноруємо його, коли бачили на вулиці, і лише в останній момент, коли він уже майже проходив повз, ми його «помічали», а він страшенно з того радів. Пам’ятаєш?
Кляті актори! Їм нічого не треба, крім глядачів!
А що як ці зустрічі призведуть до катастрофи? Що як Тобі Вотерс (востаннє я чув про нього, коли він грав в уельському Theatr Clwyd) і містер Дафлкот