– Господи, Джен, тільки не це…
– Та все нормально, – я роблю ковток вина й продовжую. – Він сказав, що не має часу. У нього квитки в театр були. І ще сказав, що говорити особливо немає про що…
– Ні, тільки не кажи, що він знову те видав.
– Ага. Просто так само, як тоді сказав. Так уже сталося.
– От же осел!
– А я все не можу припинити думати про це, розумієш? Як той собака, який постійно приносить палицю. Не можу припинити думати про те, як у нас все було добре.
– Маячня.
– Усі наші стосунки наче спокійне море. Жодної бурі.
– І таке ж спокійне в сексуальному плані.
– Та ми ж були разом два роки, Інг. Ну ніхто не кохається як ті кролі після двох років. От ви з Рупертом…
– Ні, ну, звісно ж, ні. Просто ми проводимо разом вихідні. Їздимо в милі готелі за містом. У замки. Одного разу навіть у млині жили – дуже романтично.
Не впевнена, що хочу чути те, що юристи звуть подальшими подробицями.
– Слухай, а тобі взагалі Мет подобався? – запитую я.
– Якщо чесно, то ні. Оті його очі – у нього постійно був якийсь злий зверхній вираз.
– А я спочатку думала, що це ознака професіоналізму.
Вона захихотіла.
– Джен, та він просто оцупалок без душі, от і все!
– І що ж тоді можна сказати про мене, якщо я жила з таким оцупалком два роки?
– Про тебе? Мабуть, тільки те, що в тебе зараз непростий період. У вас усе було спокійно, і могло так статися, що все й склалося б. Проте ти навіть і не задумувалася, що саме тебе в ньому приваблювало. Так він тобі навіть зробив ласку.
– Та щось не схоже.
– Точно тобі кажу. Поки ви були разом, ти не мала можливості зустріти свою людину.
– А він наче мав.
– Та кобелі вони всі, Джен! Навіть Руперт.
– Але ж Руперт би ніколи…
– Звісно, ніколи. Проте ж я не забороняю йому дивитися на інших жінок. Це навіть нормально. Як він каже: «Якщо ти на дієті, це ще не означає, що тобі не можна заглядати в меню».
– А якщо б він..?
– То я б зробила з його яєць собі сережки.
Ми сміємося й доливаємо ще чилійського «Совіньйон-блан» у келихи.
– Знаєш, хто тобі потрібен, Джен?
– Хто?
– Дорослий чоловік. Трохи за сорок. Може, сорок п’ять. Можливо, який уже був одружений, але там усе пішло шкереберть. Такий собі поранений птах. І щоб по жилах текла кров, нормальна кров, а не лід.
– О-о-о, звучить непогано. І як же його зватимуть?
– Не знаю. Може, Дуглас?
– Дуглас?!
– У нього сумна усмішка й красиві руки. А ще він сам виготовляє меблі. Може, у нього вже є діти. І член у нього, як той морський вугор!
– Інгрід!
– Ну а що?
– Думаю, наш офіціант тебе почув, от що!
Удома у «Фейсбуці» на мене чекає повідомлення від Роузі. Зараз зручний час поспілкуватися – у мене пізній вечір, у неї після обіду, – тому я відразу відповідаю. Пишу про