– Судячи з твого опису, він більше схожий на Крістофера Робіна[15]. Ви з ним розмовляли?
– Звісно ж ні.
Тож наступної суботи я «пішов разом із Джен» на ринок – кілька прилавків із фермерськими продуктами, які щотижня встановлюють на місцевому дитячому майданчику. Неподалік розташована школа, камери спостереження якої забезпечили мені бездоганний огляд із можливістю обертати камеру й зближувати зображення. Дуже скоро я помітив його – чоловіка в дафлкоті.
У гаманці в нього кілька євро, що підтримувало теорію про французького інтелектуала, а список покупок не складався у якусь зрозумілу картину: помідори чистих сортів, морква дивних кольорів, риба вудильник, багет із маленької пекарні, листовий буряк, сир трьох видів (раклет, венслідейл і витримана гауда з козячого молока).
Користуючись камерами контролю дорожнього руху, я простежив його шлях додому довжиною в 3,37 кілометрів, на одну з бокових вуличок поблизу станції метро «Тернем-Грін». Мені не вдалося відстежити будинок, у який він зайшов, але я відшукав документи місцевої ради, де були дані про Олів’є Дероше-Жубера. Здається, дафлкоти й шиють спеціально для людей із такими іменами. Потім я почав пошук за різними електронними приладами, і в камеру одного з планшетів побачив, як отой дивний набір продуктів викладають у холодильник. Значить, я в потрібній квартирі. За кілька хвилин він відкрив ноутбук, і я зустрівся з ним віч-на-віч.
Вона майже вгадала.
Справді інтелектуал, але не француз, а швейцарець. Народився в Берні, вивчав класичні науки в приватному університеті, переїхав у Лондон чотири роки тому. Вік – ура! – тридцять чотири. А ще – активний користувач сайтів знайомств. Тривалих стосунків не мав – чотири місяці з жінкою на ім’я Ноель. Зараз самотній. Зовнішність не така вже й погана – лише 48 відсотків збігу з Гі Вергофстадтом[16], якщо ви розумієте, про що я.
Я обрав гарну фотографію Джен із телефону Мета й швиденько створив її сторінку на улюбленому сайті Олів’є. (Я вказав правдиві дані про неї, адже збирався показувати цю сторінку лише йому.)
Увечері містер Дафлкот приготував собі складну вечерю з вудильника, моркви й листового буряка (на кухні він перфекціоніст – навіть фартух одягнув!), а потім влаштувався в кріслі, увімкнув музику (Мессіана[17]) й заходився переглядати оновлення на сайтах знайомств.
Я ледь утримався від радісного скрику, коли він попрямував просто в мою пастку. Нарешті на екрані з’явилося фото Джен – і ось воно. Ось цей момент повного вдоволення. Усе його обличчя витягнулося, брови стрибнули вгору, ніздрі розширилися й навіть рот на мить відкрився. Така реакція, мабуть, просто вибух як для швейцарського інтелектуала. Він одразу впізнав на фото дівчину з ринку, я в цьому абсолютно впевнений (на 92 відсотки).
Як тільки його палець почав болісно повільний шлях до кнопки «Надіслати запит» (а штучний інтелект фіксує людські рухи приблизно так само, як муха встигає всміхнутися,