– Я хотів запитати, чи не погодитеся ви випити чогось зі мною?
Наприклад, сьогодні ввечері, якщо вам зручно.
Молодець, містере Дафлкот! Після нерішучості минулих вихідних це просто приголомшливий виступ! Джен зобразила дівоче збентеження, але було видно, що їй приємно. Зрештою вона погодилася зустрітися з ним у місцевому джин-барі, куди ходять успішні молоді люди. Годину обрали доволі безпечну – 18:00 за Гринвічем.
– Пробачте, але все ж таки, звідки ви мене знаєте?
– Якщо дозволите, я поясню пізніше.
Далі розкажу, мовляв, у швидкій перемотці. Джен змусила себе вилізти з лосин й одягнула витончені чорні штани. Він одягся в повсякденно-діловому стилі, щоправда бордовий піджак точно був помилкою. Враховуючи коричневі штани й картату сорочку, йому не вистачало лише краватки.
Джен, однак, його виглядом була задоволена. Вони замовили напої (Олів’є трохи задовго вивчав винну карту), цокнулися келихами й почали розмову.
– Олів’є, значить? – усміхнулася вона. – Мабуть, друзі звуть вас Оллі?
– Якщо чесно, то ні.
– О, ну добре.
Повисла пауза. Страшенно довга пауза. Цілих 14,74 секунд вони обидва мовчки пили свій «Гаві ді Гаві» – для машини це просто вічність. А для людей – трохи ніяково.
– То чим ви займаєтеся, Олів’є? – урешті-решт запитала вона.
– Я вивчаю ставлення до давньогрецьких трагедій, від давньогрецького періоду до пізньої античності. Наразі я займаюся діахронічним вивченням інтертекстуальної та інтеркультуральної динаміки.
Джен зіщулила очі. Потім кивнула. Потім розплющила очі. Витягнула губи трубочкою. Потім повернула на місце. І знову кивнула.
– Мабуть, цікаво.
Він на якусь мить задумався й відповів:
– Не лишає мені часу вештатися вулицями.
Із цього моменту атмосфера побачення ні на йоту не потеплішала. Навіть після того, як Джен у відповідь на запитання Олів’є розповіла, що працює зі штучним інтелектом.
– Це, мабуть, теж цікаво.
Це ж треба, яка іронія. Знавець богів Олімпу – богів, які найбільше прославилися саме втручанням у життя смертних, – нічогісінько не знає про структуру (назвімо її надприродною), яка втручається в його власне життя.
Подальший їхній діалог наводити немає сенсу. Іскри між ними не промайнуло. Розмова шкутильгала й повзла, потім трохи наче розігналася, але швидко завмерла. Про сторінку Джен на сайті знайомств жоден із них не згадав, і вона навіть не запитала, звідки він знав її ім’я (може, забула). О 18:57 за Гринвічем вони зійшлися на тому, що було приємно познайомитися.
Увечері у своєму е-мейлі до Роузі Джен писала: «Я скористалася твоєю порадою й не сиділа сама вдома. Натомість сиділа в гамірному барі з невиліковно заціпленим літератором у зеленому дафлкоті. Симпатичний, але я лишилася до нього байдужа. Навіть гірше, ніж байдужа».
«То що, коли наступне побачення?» – відповіла Роузі.
Сам я не надто засмутився