Він що, справді відчуває провину за свою поведінку та намагається втішити мене всіма цими проблемами, що на нього звалилися? Дурниці. Я з усіх сил тримаюся, щоб не написати йому у відповідь «А-ХА-ХА-ХА!» і просто пишу: «Ні, мені про це нічого не відомо. Мені шкода, але нічим не можу допомогти».
І це правда.
Хіба що за винятком того, що мені анітрошечки не шкода.
Ейдан
Згідно з даними, доступними в мережі, у Великій Британії проживає 104 чоловіки віком від 40 до 45 років, які були одружені й виготовляють меблі. Наразі з них розлучені дев’ятнадцять. А з них у тринадцяти є діти. Із цих тринадцяти дев’ять живуть в Уельсі, а з решти лише один – у Лондонській агломерації. Звати його, щоправда, не Дуглас, а Джордж. Щодо краси його рук, це я залишу на розсуд інших. Інформацією стосовно вугра я теж не володію. На превеликий жаль, він не підходить, бо вже одружений удруге. Цього разу – із чоловіком.
Значить, ідея, що десь для Джен знайдеться майстер по дереву на ім’я Дуглас, сумнівна. Проте хтось точно має бути. Кажуть, для кожної людини є друга половинка. Тому я поставив собі завдання допомогти Джен його відшукати. Враховуючи важливість близькості, на якій постійно наголошують у любовних питаннях, я розпочав пошук із нашого району: кілька багатоповерхівок у Хаммерсміті[11]. Згідно з публічними (і не дуже) даними, тут проживає п’ятеро молодих чоловіків, які не перебувають у стосунках і належать до потрібної соціально-економічної групи. Музичний продюсер, два бухгалтери, програміст і співробітник британської розвідки. Надалі вивчення їхнього способу життя, хобі та інтересів у книгах і кіно, а також історії покупок та деяких даних, що я отримав із телефонних розмов, е-мейлів і повідомлень (не засуджуйте мене!), привели до висновку, що тільки Робін, шпигун, міг би зацікавити Джен в інтелектуальному й культурному аспектах. (Програміст читає комікси, а один із бухгалтерів таємний футбольний хуліган, тут і говорити нічого).
Незважаючи на те, що Робін і Джен живуть у сусідніх будинках та іноді їздять на роботу в одному вагоні метро, виявилося, що звести їх разом до біса складно!
Я надіслав їм запрошення на приватний перегляд колекції витворів мистецтва, яку виставили на продаж у Сотбісі[12] (Пікассо, Сера, Моне), – він прийшов, а вона ні. Я надіслав їм квитки (місця поруч!) на виставу «Нічия земля» Гарольда Пінтера у Вест-Енді – вона прийшла, а він ні. Я забронював їм місця в першому ряду на зустріч із улюбленим (для них обох!) автором у місцевій книжковій крамниці – і жоден із них не прийшов.
У відчаї я надіслав від них одне одному запити в друзі у «Фейсбуці» – і вони обоє їх відхилили.
Тому я вирішив розширити зону пошуку до півмилі від квартири Джен. Результат майже такий самий. Я знайшов п’ятдесят одного можливого кандидата (це доволі густонаселений район). Потім відсіяв недолугих – тільки уявіть, одного навіть розшукували за низку майстерних крадіжок із ювелірних магазинів на Бонд-стрит!