Ральф удає, що хропить. Хрррр – уііі – хрррр – уііі – хрррр – уііі. Я не втримуюся і починаю сміятися. Повертаюся на 180 градусів до нього обличчям і збираюся чмокнути його – аби тільки замовк.
Але щось не так.
Соромно сказати, але поцілунок виходить доволі серйозний. Що? Мені соромно сказати?
Отакої.
Він не забув почистити зуби й цілується доволі непогано – як для комп’ютерного генія. Дякувати Богові, спати він ліг у трусах, але його – гм – ентузіазм вони приховують погано.
– Ральф, твій мозок уже може відключатися, – кажу я.
– Ну ще один. Ще один, – канючить він у стилі телепузиків.
– Ральфе…
Ми знову цілуємося, і…
Ну, що тут сказати.
Його наполеглива рука знов у мене на стегні.
– Який же я радий, що Урі не приїхав.
– Ральфе, так не можна… Ми ж працюємо разом. У мене залізне правило. Ніколи… на роботі…
(Узагалі-то ніяких таких правил у мене немає.)
Він сміється.
– Та ми ж ніколи нікому не скажемо! От і немає проблеми.
Ейдан
Мушу зізнатися, слова Ральфа мене засмутили. Що, виходить іноді забувати, що він лише програма?
Лише програма!
А як би він узагалі назвав свій проект, якщо не програма-людина?
Ну, годі, це я відхилився від теми. Пастка з е-мейлом спрацювала, як годинник. Картинка та звук у барі «Трілобіт» у мене були просто чудові. Ну а шампанське я купив за рахунок Мета – така собі вишенька на торті. Цей вечір – незважаючи на його дещо «гротескне» завершення – точно дав Джен упевненості в собі. Я майже впевнений – на 88 відсотків, – що вони не вступили в статевий зв’язок. У книгах чи кіно це одразу зрозуміло, бо між ними не буде цієї ніякової неоднозначності. У спальні я не мав камер – лише мікрофон, – але між ними не було нічого такого, що б натякало на сексуальні стосунки. Хоча, мушу зізнатися, мій досвід у цій сфері в реальному світі дещо обмежений.
Як кажуть військові, жоден план не витримує зіткнення з ворогом. Але цього разу все вийшло навіть краще, ніж я сподівався.
Джен збирається йти і каже:
– Дякую за яскравий вечір.
– Коли ми знову побачимося? – запитує Ральф.
– У понеділок. О десятій ранку. На роботі.
– Ой, геть забув.
Вона викликає «Убер» та пише повідомлення Інгрід: «Я в шоці! Прокинулася в ліжку хлопця. Похмілля таке, що, мабуть, із космосу видно. Звати його не Дуглас, меблі він не виготовляє, і ніяких пісень, які б чула лише я, не було. Застрели мене».
Інгрід відповідає майже миттєво: «Ну, а вугор був?»
Джен якусь мить думає, а від Інгрід приходить: «Скат манта? Гігантський восьминіг?»
«Ніяких морських створінь. Просто