– Я завтра їду… – почав Орхан, міцно стиснувши губи. На його руки лягло обличчя дорогої йому людини. Але ні зітхання, ні схлипу. Долоні обпалювало лише гаряче дихання.
– Я повернуся… Скоро… Я… принесу багаті дари і…
Зуліка легко, як для своїх літ, піднялася на ноги й уклонилася чоловікові.
– Мій пане, ти можеш зараз зробити мені найдорожчий і найважливіший подарунок.
Орхан винувато всміхнувся. Він не захопив навіть простої перлової нитки. Винен… А навіщо ж він ішов сюди? Чи лише подивитися на жінку, яка подарувала йому двох синів? Чи все-таки для того, щоб сказати кілька слів жалю про їхню смерть. Славну смерть. Смерть на полі бою.
Губи Орхана ще дужче стиснулися. Він дивився на колись прекрасне, а тепер зморшкувате обличчя дружини й відчував глибоку вдячність. Тільки як виказати її? Хіба що… І старий воїн, може, уперше в житті по-справжньому, по-доброму, по-людськи усміхнувся.
Зуліка теж усміхнулася і навіть розсміялася. Так само дзвінко і приємно, як сорок п’ять років тому.
– Я знала, що ти, мій добрий пане, не відмовиш мені в дарунку.
Сіляхдар знизав плечима й схилив голову в очікуванні пояснень. Зуліка знову всміхнулася і кілька разів плеснула в долоні.
Завіса піднялася, і перед Орханом постала дівчина, укрита щонайтоншими шалями.
– Цю дівчину звуть Лейла. Їй немає рівних навіть у гаремі нашого улюбленого султана. Я сама купила цю черкеску п’ять років тому за дуже великі гроші. П’ять років я вчила її музики, танців, мистецтва бесіди і всього того, що приємне для розуму й тіла чоловіка. Вона гідна народити моєму панові сина. Це й буде найдорожчий і найважливіший подарунок тій, кого ви одного разу назвали своїм щастям. Мені…
Зуліка повільно зняла з дівчини шалі, і та, сором’язливо схиливши голову, постала перед паном у всій звабі дивно прекрасного тіла. Так, ця дівчина була варта і золота, сплаченого за неї, і терплячої праці наставниці. Орхан це бачив і розумів.
Він бачив прекрасні темно-блакитні напрочуд виразні очі, які могли причарувати навіть праведника. Бачив білизнý її шкіри, яка в мистецтві засліплення перевершувала перший сніг. Бачив гострі соски на вже оформлених яблуках грудей, тонку талію, що переходила в округлий животик, і такий шанований цінителями глибокий пупок, у якому могло б поміститися кілька унцій мигдалевого масла, і хвилюючий горбик, відкритий завдяки видаленій