Султан Мехмед різко повернувся, хруснувши парчевими шатами, і швидко вийшов із кімнати.
Старий сіляхдар прочекав більше години, поки в кімнату не увійшли слуги. Вони з особливою повагою звільнили тіло Орхана від верхньої одежі, а натомість облачили першу шаблю османів у чаркаб – особливо почесний, розшитий золотом одяг. Після цього великого бахадира вивели у внутрішній двір, де його в поклоні чекав почесний супровід з особистих охоронців султана – німих, попереду яких стояв бостанджибаші – начальник султанського війська, що охороняло палац. На витягнутих руках він тримав червону оксамитову подушку, на якій, відбиваючи сонячні промені золотом і самоцвітним камінням піхов та держака-ефеса, горіла коштовна шабля.
– Наш сонцеликий султан повелів тобі окропити цей меч кров’ю клятого шайтана Сірка!
Не чекаючи відповіді, дебелий бостанджибаші повернувся й повільним кроком попрямував до виходу з внутрішнього палацу султана. За ним пішов Орхан та німі обабіч нього. Величезного зросту особисті охоронці султана намагалися не дивитися на Орхана, але їхні натхненні обличчя й вологі від хвилювання очі виказували те, що їм відома причина такої великої шани, яку своєму сіляхдарові виявив сам султан. І вони неабияк пишалися тим, що супроводжували Рикаючого Лева султана, який вирушав у дикі землі запорозьких шайтанів, щоб убити головного з них.
Ця новина миттю облетіла кожен куточок палацу Топ-Капи. Тисяча сто наложниць султана притиснулася до ґрат гарему, щоб роздивитися відважного воїна. Над ними одразу ж виросли п’ятсот наставниць у тому ж бажанні, але з тривогою, як би чого не трапилося. Їм до сліз заздрила тисяча п’ятсот служниць, які не наважувалися наблизитися до тих місць, звідки можна було бодай краєм ока побачити найхоробрішого з хоробрих. Забувши про свої найважливіші обов’язки, на тераси й сходи палацу висипали майже всі з восьмисотенного корпусу євнухів.
Та щойно бахадир і його почесна варта зникли за воротами, усі мешканці особистих покоїв султана одразу ж повернулися до звичних справ і турбот, залишивши обговорення цієї великої події на нічний час.
А в другому і першому дворі годі було й кроку ступити від безлічі слуг великого султана, які бажали віддати шану хороброму сіляхдару.
Тут були не лише стольники й ключники, постільничий та сокольник, стременні та єгері, скарбники й писарі, зберігачі шуб і чалми султана тощо, а й головний придворний астролог і навіть вартові солов’я і папуги, які в загальному гармидері зважилися залишити на короткий час улюблених султанових птахів!
А з вікон другого й третього поверхів, опустивши бороди на груди, які розпирало від гордості за Османську імперію, і навіть крадькома витираючи шовковою хустинкою неочікувану сльозу, на літнього Орхана дивилися вищі сановники – двох-і трьохбунчужні