– Гарна сукня, Клер.
– Дякую, але це не заради тебе, Ящеролиций.
Він іде за мною на кухню.
– Знаєш, це не дуже приємно чути, юна леді. Адже я просто намагаюся висловити своє захоплення твоїм надзвичайно привабливим вбранням, а ти мене ображаєш…
Він ніяк не може замовкнути. Нарешті я вирвалася, при цьому схопивши Гелен і використавши її замість живого щита, аби вийти з кухні.
– Це жахливо, – каже Гелен. – Де Рут?
Рут ховається з Лаурою нагорі у своїй кімнаті. Вони в темряві курять косяк і дивляться у вікно, як купа друзів Джейка купаються в басейні. Скоро ми всі будемо сидіти біля вікна й витріщатися на них.
– М-м-м, – каже Гелен. – Я би хотіла ось цього.
– Якого? – запитує Рут.
– Хлопця на вишці для стрибків.
– О-о-о.
– Дивися, Рон, – каже Лаура.
– Це Рон? – Рут хихотить.
– Вау. Ну, думаю, хто завгодно матиме кращий вигляд без футболки з Металікою і страшненького шкіряного жилета, – зауважує Гелен. – Гей, Клер, ти мовчиш.
– Гм? Думаю, так, – ледь чутно промовляю.
– Дивлюся на тебе, – каже Гелен. – Ти так хтиво поглядаєш. Мені соромно за тебе. Як ти довела себе до такого стану? – Вона сміється. – Серйозно, Клер, чому би просто не покінчити з цим?
– Я не можу, – жалібно відказую.
– Звичайно, можеш. Просто спустись і крикни «Трахніть мене!», і близько п’ятдесяти хлопців будуть кричати «Я! Я!»
– Ти не розумієш. Я не хочу – це не те, що…
– Їй потрібен хтось, зокрема, – пояснює Рут, не зводячи очей з басейну.
– Хто? – питає Гелен.
Знизую плечима.
– Давай, Клер, зізнавайся.
– Облиш її, – каже Лаура. – Якщо Клер не хоче говорити, вона не мусить.
Сиджу поряд з Лаурою, схиливши голову на її на плече.
Гелен зривається на ноги.
– Я скоро повернуся.
– Куди ти йдеш?
– Я принесла шампанське і грушевий сік, щоб зробити «Белліні», але залишила його в машині.
Вона вилітає з дверей. Високий хлопець з волоссям до плечей, робить сальто назад із трампліна.
– Вау! – в унісон вигукують Рут і Лаура.
Генрі: Минуло чимало часу, може, година чи близько того. Я з’їв половину чипсів і випив теплу колу, яку Клер взяла зі собою. Трохи подрімав. Вона пішла так надовго, що я подумав, чи не прогулятися трохи. До того ж мені треба відлити.
Чую, як наближається стукіт підборів. Визираю у вікно, але це не Клер, це бомбезна блондинка в облягаючій червоній сукні. Розумію, що це подруга Клер – Гелен Пауел. Ой.
Вона стає з мого боку біля машини, спирається і дивиться на мене. Крізь її плаття видно все, навіть Токіо. Відчуваю себе трохи сп’янілим.
– Привіт, хлопче Клер. Я Гелен.
– Помилились номером, Гелен. Але приємно було познайомитися. – Від неї сильно тхне алкоголем.
– Хіба