– А Цірі, дитя мезальянсу, не має прав на трон?
– Браво.
Фенн прискрипів до пюпітру, штовхаючи колеса крісла.
– Це аргумент, – сказав, задираючи велику голову. – Виключно аргумент. Не забувай, Ґеральте, ми не змагаємося ані за корону для княжни Цірілли, ані за позбавлення її корони. З розпущеної плітки має випливати, що дівчину не можна використовувати для загарбання Цінтри. Що коли хтось таку спробу зробить, то легко буде поставити її під сумнів. Дівчина перестане бути в політичній грі фігурою, а стане тільки неважливим пішаком. А тоді…
– Дозволять їй жити, – спокійно докінчив Кодрінгер.
– З формального боку, – запитав Ґеральт, – наскільки серйозний це аргумент?
Фенн глянув на Кодрінгера, потім на відьмака.
– Не дуже серйозний, – визнав. – Цірілла – все ж кров Каланте, хай і трохи розбавлена. За нормальних умов може й відсунули б її від трону, але умови ненормальні. Кров Левиці має значення політичне…
– Кров… – Ґеральт потер чоло. – Що значить Дитя Старшої Крові, Кодрінгере?
– Не розумію. Хтось, говорячи про Ціріллу, уживав таке визначення?
– Так.
– Хто?
– Неважливо хто. Що це значить?
– Luned aep Hen Ichaer, – сказав раптом Фенн, від’їжджаючи від пюпітру. – Дослівно це було б не Дитя, але Дочка Старшої Крові. Гммм… Старша Кров… Я зустрічав таке визначення. Не пам’ятаю точно… Хіба йдеться про якесь ельфійське віщування. У деяких версіях тексту ворожби Ітліни, тих, що старіші, є, як мені здається, згадки про Старшу Кров Ельфів, чи ж Ен Ген Іхер. Але ми тут не маємо повного тексту ворожби. Треба б звернутися до ельфів…
– Облишмо це, – перебив його холодно Кодрінгер. – Не забагато розмов за раз, Фенне, не забагато сорок за хвіст, не забагато віщувань та таємниць. Поки що дякуємо тобі. Бувай, плідної праці. Ґеральте, ходімо. Повертаємося до контори.
– Замало, вірно? – упевнився відьмак, щойно вони повернулися й усілися в крісла, адвокат за столом, а він навпроти. – Занизький гонорар, вірно?
Кодрінгер підняв зі столу металевий предмет у формі зірки й кілька разів крутнув його в пальцях.
– Занизький, Ґеральте. Копирсання в ельфійських віщуваннях для мене диявольськи обтяжливо, це втрата часу й коштів. Потрібно під час пошуків іти до ельфів, бо, окрім них, ніхто не в змозі зрозуміти їхніх записів. Ельфійські манускрипти в більшості випадків – якась складнюща символіка, акровірші, інколи майже шифри.[10] Старша Мова завжди щонайменше двозначна, а коли записана – може мати хоч і десять значень. Ельфи ніколи не були схильні допомагати нікому, хто хотів розкусити їхні віщування. А тепер, коли в лісах триває кривава війна із білками, коли доходить до погромів, до них небезпечно наближатися. Ельфи можуть прийняти тебе за провокатора, люди – звинуватити в зраді…
– Скільки, Кодрінгере?
Адвокат мовчав хвильку, безустанно граючись металевою зіркою.
– Десять