– Наскільки я пам’ятаю, – сказав Ґеральт, – у Цінтрі право не дозволяє жінкам спадкувати.
– Це правда, – підтвердив Фінн і знову посміхнувся. – Але жінка завжди може стати чиєюсь дружиною і матір’ю нащадка чоловічої статі. Служби розвідки Чотирьох Королівств довідалися про проведені Ріенсом гарячкові пошуки княжни й упевнилися, що саме про це йдеться. Тож вирішено було унеможливити варіант, коли княжна стала б дружиною і матір’ю. Простим, але результативним способом.
– Але княжна мертва, – швидко сказав Кодрінгер, бачачи, які зміни на обличчі Ґеральта викликають слова усміхненого карлика. – Агенти довідалися про те й припинили пошуки.
– Поки що припинили, – відьмак насилу зберіг спокій і холодний тон. – Проблема із брехнею у тому, що вона вилізає назовні. Крім того, королівські агенти – це тільки одна зі сторін, що беруть участь у цій грі. Агенти, й ви самі це сказали, вистежували Цірі, щоб перекреслити плани інших переслідувачів. А ті інші можуть виявитися менш піддатливими на дезінформацію. Я вас винайняв, аби ви знайшли спосіб, що убезпечить дитину. Що ви пропонуєте?
– У нас є одна концепція, – Фенн кинув оком на спільника, але не знайшов на його обличчі наказу мовчати. – Ми хочемо дискретно, але широко розповсюдити думку, що не тільки княжна Цірілла, а навіть її можливі нащадки чоловічої статі не мають жодних прав на трон Цінтри.
– У Цінтрі кужіль не спадкує, – пояснив Кодрінгер, змагаючись із новим приступом кашлю. – Спадкує там виключно меч.[8]
– Саме так, – підтвердив учений законник. – Ґеральт мить тому сам про те сказав. Це старовинний закон, навіть тій дияволиці Каланте не вдалося його відмінити, а вже вона – намагалася.
– Хотіла повалити закон за допомогою інтриги, – переконливо сказав Кодрінгер, витираючи губи хусткою. – Нелегальної інтриги. Поясни, Фенне.
– Каланте була єдиною донькою короля Дагорада й королеви Адалії. Після смерті батьків вона протистояла аристократії, яка бачила в ній виключно дружину для нового короля. Хотіла вона панувати нероздільно, погодившись для проформи й для підтримання династії на інститут князя-чоловіка, який би сидів біля неї, але значив би не більше, ніж лялька-мотанка на весіллі. Старі роди тому опиралися. Каланте мала на вибір або громадянську війну, або відмову від трону на користь іншої лінії, або ж заміжжя із Ройгнером, князем Еббінґа. Обрала вона те третє рішення. Правила країною, але поряд із Ройгнером. Зрозуміло, не дала себе уярмити чи випхати на бабську половину. Була вона Левицею із Цінтри. Але панував Ройгнер, хоча Левом його не титулував ніхто.
– А Каланте, – додав Кодрінгер, – щосили намагалася завагітніти й народити сина. Нічого з того не вийшло. Народила