***
Як потім розповідав сам Жека, проспавшись і оцінив масштаб свого безумства, його зловили буквально через кілька хвилин після того як він зник у ванній.
Зловили і продемонстрували тому самому мужику, який виявився не то виконробом бригади, що тільки от планувала приступити до відновлювальних робіт через роки запустіння, не то просто сторожем, що хоч і дозволяв місцевої пацанві гратися у бетонних клітках, але актів вандалізму не терпів.
Жеку продемонстрували. Впізнали. І тут же відіслали до себе в кімнату, замкнувшись на кухні до самого ранку, вирішуючи питання повноти налитої склянки і шириною тарілки повної закуски…
Що сталося з самим Женькою – історія замовчує. Мовчить і сам Жека. Як риба мовчить. Ні слова. Але лише мова заходить про похід на будівництво, тут же стає похмурим і під якимось приводом ухиляється від відповіді і походу.
5. Льоха на прізвисько Хомич
Льоха був моїм чи не найстаріших другом на районі. Принаймні, практично з самого моменту переїзду на ще недобудований житловий масив, в бруд, в будівельну розруху і радість, що ось тепер і у на є пристойна квартира, я пам'ятаю Льоху і Саню. А Жеку та інших вже трохи пізніше.
Льоха жив у сусідній п'ятиповерхівці, в однокімнатній квартирі з мамою, молодшим братом і старої бабусею. «В тісноті, та не в образі», – як часом невесело він висловлювався, але, здебільшого, справи домашні він на вулицю не виносив.
Льоха був злегка округлим, трохи сором'язливим, любив музику, порозмірковувати на абстрактні теми і хотів стати бізнесменом. А хто, власне, в ті часи таким стати не мріяв. Прислів'я «батько інженер – горе в сім'ї» тоді була не просто широковживаним, але і до болю для багатьох правдивим. Але так як у Льохи батька не було, про нього він взагалі не згадував і тему це всіляко обходив, то все, що йому залишалося, – це мати і стара бабуся та молодший брат, ну, і ми, його друзяки, природно.
Льоха завжди був у курсі всіх наших справ, але намагався в них особливо не встрявать. То почуття самозбереження чи виховання, а може і ще щось, мабуть, брали гору і, як в якійсь казці, «його вуха стирчали з кожної історії», але сам він жодного разу зловлен ні на чому не був. Між тим Льоха будучи нашим другом, на районі популярність мав як Хомич, відгукувався на це прізвисько, нам навіть інколи здавалося, що його гордо носить, і, природно, без його участі мало що траплялося та відбувалося.
***
Літо вже у всю набирало силу і тут якось неждано-негадано трапився черговий свято. То міське керівництво раптом знайшло кошти, то він і справді був запланований ще давно, про що ми, звичайно, здогадувалися, але особливих планів не будували. І з цього приводу були оголошені, як це правильно називається? – народні гуляння. Гуляти у нас було не те щоб зовсім ніде, але більш-менш культурно – це тільки міський парк. Все інше – пиятика, розпуста і мордобій. Ландшафт місцевості такий, не призначений для