***
– Так я його крутив… – кричав Віталік, потираючи рукавом розбитий ніс, кидаючи фрази у бік воріт, що захлопнулися за нашими спинами.
Природно нас виперли. Виперли з гаражу.
Невідомо, чим би все це закінчилося, хоча, швидше за все, всі б весело посміялися, як то бувало раніше. І випили б, напевно. Але в справу втрутилися ті самі сторонні дівки, яким все це порядком набридло, з нас їм користі було вже не багато – п'яні та й без грошенят, схоже, напружили ми їх, так що вони взяли та й виставили нас з гаражу, слідом вручивши нам в руки і Вєтала. Вєтал ще довго духарився, викрикував погрози і прокляття, які, розповідав він, фінти сексуального характеру проробляв і зробить ще з Льоліком, але чим далі ми йшли від гаражів, наближаючись до місць наших дислокацій, тим тихіше ставали ці крики, та й сам Вєтал все більш зникав. Погода охолодила його, кінець травня, не типовий для Сходу України кінець травня, вивітрював дурь з наших голів. Тут же захотілося по домівках. Не розуміючи всієї пишноти свого дня народження Жека крутив головою і щось вигукував, нам доводилося стримувати пориви Вєтала повернутися і накидати всім, кого знайде в гаражі, тягти Жеку, що всяк раз спотикався, і дивитися самим під ноги, щоб не впасти у високу суху торішню траву або купу сміття, а зверху, серед листя плакучих верб падали нам на голови дрібні сніжинки. Дрібні і ледь помітні, але наполегливі і невблаганні у своєму косому падінні на наші розпалені обличчя і непокриті голови. Травень, однак, сука…
3. Віталік
Сонце розігнало перші ознаки дощу, червень лише вступав в права, і ми ось-ось погрожували вибратися з незвичних для цієї пори року курток-вітровок. Я вибрався на вулицю і, пройшовши пару дворів, здійснюючи безцільну прогулянку, і тут вже зіткнувся з Віталіком.
Віталік був однією з тих колоритних особистостей, про яку варто лише заговорити, як будь-хто на районі відразу ж розумів, про кого йде мова. Був він невисоким на зріст, надзвичайно активним, любив жіноче товариство і, як над ним періодично жартували: «рідкісна дівчина у нас на районі віком від п'ятнадцяти років не знає Віталіка». Так вже склалося, що був він всього на рік старшим за мене, але от свої амурні історії складав з дівчатами набагато молодшими за себе, називав їх напівжартома малолітніми або «мокрицями» і всяк раз западав на якусь з них всією головою. При цьому він стверджував, що виключно його весела та шухерна вдача привертає до нього жіночу увагу, і вони самі виявляють до нього непідробний інтерес. Коли ж питання вставало «замутити» з більш старшою особою, приблизно його