– Гей-гей-гей, – тягнув заводій. Він уже розгорівся, повернув утрачений ритм. – Куди покладете, там і лежатиме. Підходьте, хто хоче, ставити веселіше, ніж дивитися. Колесо крутиться, удача не скупиться, де ся зупиняє, того ніхто не знає.
Чоловік, схожий на будівельника, і двоє підлітків підступили до Джонні й Сари. Трохи порадившись, підлітки видобули пів долара дріб’язку на двох і висипали на середній десяток. Чоловік, схожий на будівельника, представившись Стівом Бернгардтом, поклав долар на квадрат з написом «ПАРНЕ».
– А ти куди націлився, друже? – спитав заводій Джонні. – Залишиш лежати де лежить?
– Так, – сказав Джонні.
– Ох, дядьку, – мовив один з підлітків. – Спокушаєш долю.
– Мабуть, – сказав Джонні, і Сара всміхнулася до нього.
Бернгардт оцінливо зиркнув на Джонні й раптом перемістив свій долар на третій десяток.
– Та й чорт із ним, – зітхнув підліток, котрий казав, що Джонні спокушає долю. Він пересунув п’ятдесят центів, котрі вони назбирали з другом, на той самий десяток.
– Усі яйця в одній торбі, – коментував заводій. – Нехай так і буде?
Гравці ствердно промовчали. Кілька різноробів підсунули ближче, щоб подивитися; один з них був із подругою. Перед балаганом «Колеса фортуни» в потемнілому ігровому куточку ярмарку назбиралася поважна група людей. Заводій потужно крутнув своє колесо. За його обертами стежили дванадцять пар очей. Сара знову глянула на Джонні, думаючи про те, яке дивне в нього обличчя у цьому різкому, але й скрадливому світлі. Вона знову згадала про маску – Джекіл і Гайд, парне й непарне. Її шлунок крутнувся, від чого вона відчула легку слабкість. Колесо сповільнилося, почало цокати. Підлітки заходилися кричати, женучи його далі.
– Ще трохи, маленьке, – вмовляв його Стів Бернгардт. – Ще трохи, любе.
Колесо перецокало до третього десятка й зупинилося на 24. Юрба знову радісно заголосила.
– Джонні, тобі вдалося, вдалося! – кричала Сара.
Заводій свиснув крізь зуби від огиди й розплатився. Долар підліткам, два Бернгардту, десять і два по одному Джонні. Тепер перед ним лежало вісімнадцять доларів.
– Пішла спека, пішла спека, гей-гей-гей. Ще разочок, друже мій. «Колесо» сьогодні тебе любить.
Джонні глянув на Сару.
– Вирішуй ти, Джонні. – Але раптом їй стало неспокійно.
– Давай, дядьку, – підштовхував підліток зі значком із Джиммі Гендріксом. – Буде дуже добре роззути цього чувака.
– Нехай, – сказав Джонні. – Востаннє.
– Куди покладете, там і лежатиме.
Вони всі дивилися на Джонні, котрий одну мить замислено постояв і потер лоба. Його зазвичай веселе обличчя завмерло, посерйознішало й зібралося. Він дивився на колесо в рамці вогнів, і його пальці рівномірно терли гладеньку шкіру над правим оком.
– Хай лежить як лежить.
Юрба трохи пошепотілася.
– Ох, дядьку, це ти вже сильно