– Ось! – сказала вона, зупиняючи його. – «Круть-верть»! «Круть-верть»!
– Аякже, – заспокійливо сказав Джонні. Він передав жінці в касі доларову банкноту, а та підсунула до нього два червоні квитки й два десятицентовики, лиш легенько відвівши погляд від журналу «Фотоплей».
– Що значить оце «аякже»? Чого це ти «аякжаєш» мені таким тоном?
Він знизав плечима. Його обличчя було надто невинним.
– Річ не в тому, що ти сказав, Джоне Сміт, а в тому, як ти це сказав.
Атракціон зупинився. Пасажири виходили й текли повз них – здебільшого підлітки в блакитних шерстяних сорочках або розстебнутих парках. Джонні повів її до дерев’яної рампи й віддав квитки оператору, котрий виглядав найбільш знудженою наділеною свідомістю істотою в цілому всесвіті.
– Нічого, – сказав він, коли оператор всадовив їх до однієї з маленьких круглих вагонеток і клацнув поручнем безпеки. – Просто вони ж рухаються по кругових рейках, так?
– Так.
– А ці маленькі кругові рейки вмонтовані у велике кругле блюдо, що теж собі обертається, так?
– Так.
– Ну, коли атракціон розкручується на повну, маленькі вагонетки, в яких ми сидимо, крутяться на маленьких кругових рейках й іноді розвивають прискорення 7g, а це всього на 5g менше за те, що випадає астронавтам, коли вони злітають з мису Кеннеді. І я знав одного хлопця… – Джонні довірливо схилився до неї.
– Ох, зараз буде одна з твоїх великих побрехеньок, – неспокійно сказала Сара.
– Коли тому хлопцю було п’ять, він упав з ґанку, і в нього у верхній частині хребта з’явилася така тріщинка, завтовшки з волосину. А тоді – через десять років – він пішов на «Круть-верть» на топшемському ярмарку, і… – Він знизав плечима, а тоді співчутливо поплескав її по долоні. – Але, певно, з тобою все буде гаразд, Саро.
– Ох… Я хочу зійти-и-и-и…
І «Круть-верть» закрутив їх, змішуючи центральну алею і решту ярмарку в суцільне розмите полотно з вогнів і облич, і вона верещала, і сміялася, і заходилася його лупцювати кулаками.
– Тріщинка-волосинка! – кричала вона на нього. – Зараз я тобі зроблю тріщинку, брехло таке!
– Ти вже відчуваєш, як підхрустує в шиї? – лагідно спитав він.
– Ах ти ж брехло!
Вони крутилися дедалі швидше, і, пролітаючи повз початкове місце – вдесяте? вп’ятнадцяте? – він схилився ближче і поцілував її, а вагонетка зі свистом летіла по своїх рейках, стискаючи їхні губи разом у щось таке гаряче, туге й збудливе. Тоді атракціон сповільнився, їхня вагонетка тарабанила об рейки дедалі менш охоче і нарешті зупинилася, гойдаючись та хитаючись.
Вони вибралися, і Сара стиснула його шию.
– Завтовшки з волосинку, гад такий! – прошепотіла вона.
Їх саме проминала гладка пані в блакитних штанях і пантофлях з ремінцями. Джонні