– Я роблю щось разом з тобою.
– Справді? А, он як? Ох, це добре. – Він усміхнувся, і вона відповіла.
У її думках раптом озвався голос, котрий часом був таким же справжнім, як голос іншої людини.
«Ти знову почуваєшся добре, Саро. Почуваєшся щасливою. Хіба це не чудово?»
– Так і є, – сказала вона. Тоді швидко стала навшпиньки й поцілувала його. Змусила себе продовжити, щоб не встигнути побоятися й передумати. – Знаєш, тут, у Візі, іноді буває надто самотньо. Можливо, я могла б… залишитися вночі з тобою.
Він глянув на неї тепло і дбайливо, а ще ніби зважуючи почуте, від чого їй усередині стало лоскотно.
– Ти цього хочеш, Саро?
Вона кивнула.
– Саме цього.
– Гаразд, – сказав він і обійняв її.
– Ти певен? – спитала Сара трохи сором’язливо.
– Я просто боюся, щоб ти не передумала.
– Не передумаю, Джонні.
Він міцніше притиснув її до себе.
– Тоді це мій щасливий вечір.
Коли він говорив це, вони саме проминали «Колесо фортуни», і Сара пізніше пригадувала, що то була єдина розвага, ще відчинена, на тридцять метрів в один і в інший бік. Чоловік за прилавком щойно довизбирав з утоптаного ґрунту монетки, які повипадали з кишень гравців під час гарячішої пори. Можливо, це було останнє, що він робив перед закриттям, подумала вона. Позаду нього стояло велике колесо зі спицями, підсвічене електричними лампами. Він, певно, почув слова Джонні, тому що завів свою рутинну балачку майже автоматично, очима продовжуючи вишукувати блискучі кружальця на втрамбованій пилюці.
– Гей-гей-гей, містере, якщо відчуваєш, що удача пригрілася в кишені, розкрути «Колесо фортуни», оберни центи на долари. «Колесо» може все, випробуй удачу, десять центів – і «Колесо» закрутиться.
Джонні озирнувся на той голос.
– Джонні?
– Я відчуваю удачу в кишені, прямо як він каже. – Він усміхнувся до неї. – Якщо ти не проти…
– Ні, зроби це. Тільки не дуже довго.
Він знову глянув на неї тим відверто оцінливим поглядом, від котрого вона трохи слабшала, бо задумувалася, як воно – бути з ним. Її шлунок повільно перевертався, і їй стало трохи млосно від раптового сексуального бажання.
– Ні, недовго.
Він знову глянув на заводія. Алея позаду них уже майже спорожніла, суцільні хмари розтанули, а повітря прохололо. Вони троє вже видихали видиму пару.
– Випробуєш удачу, шановний мій юначе?
– Так.
Він перемістив готівку в передню кишеню ще коли вони прибули на ярмарок, а зараз вийняв рештки своїх восьми доларів. Нарахував долар вісімдесят п’ять.
Дошка для ставок була з жовтого пластику, а на ній у різних квадратах були прописані номери й можливі виграші. Вона була схожа на сітку на рулетках, але Джонні одразу побачив, що коефіцієнти на виграш тут такі, що гравець у Веґасі просто посірів би. Ставка