Цок-цок-цок.
Колесо доклацало до другого десятка, проминуло 15 і 16, цокнуло на 17, а тоді, повагавшись одну мить, і на 18. На останньому «цок!» воно стало навпроти вказівника з сектором 19. Юрба перестала дихати. Воно повільно оберталося, підвівши вказівник до маленької шпильки, що розділяла 19 і 20. На чверть секунди здалося, що та шпилька не втримає вказівник у секторі 19, що залишки інерції прокрутять колесо до 20. Тоді воно трохи обернулося в інший бік, витративши всю силу, і завмерло.
На мить від юрби не було чути нічого. Ані звуку.
Тоді один з підлітків, розігрітий і приголомшений:
– Дядьку, та ти ж виграв п’ятсот сорок доларів.
Стів Бернгардт:
– Ніколи не бачив такої серії. Ніколи.
Тоді люди радісно закричали. Джонні плескали по спині, гупали кулаками. Вони пропихалися повз Сару, щоб торкнутися його, і на мить, коли їх розділили, вона відчула первісну, гидотну паніку. Її, безсилу, торсали то в один бік, то в інший, а шлунок перевертався як скажений. Десяток післявидів «Колеса» скакав перед очима чорними колами.
За мить Джонні був поруч із нею, і вона з кволою радістю побачила, що то справді Джонні, а не зосереджений манекен, що дивився на останній запуск «Колеса». Він виглядав переполошеним і стривоженим за неї.
– Кицю, мені так шкода, – сказав він, і вона полюбила його за це.
– Усе гаразд, – відповіла вона, не знаючи, так це чи ні.
Заводій кахикнув.
– «Колесо» зачиняється на ніч, «Колесо» зачиняється.
Натовп невдоволено, але поступливо загудів.
Заводій глянув на Джонні.
– Мені доведеться видати вам чек, юний джентльмене. Я не тримаю стільки готівки.
– Гаразд, нехай, – сказав Джонні. – Тільки покваптесь. Моїй пані справді кепсько.
– Аякже, чек, – сказав Стів Бернгардт із нескінченним презирством. – Він дасть тобі чек, який у банку просто не приймуть, та ще й притягнуть гармату, щоб вистрілити ним подалі. А він тим часом уже зимуватиме у Флориді.
– Мій любий сер, – почав заводій. – Запевняю вас, що…
– Матінку свою запевняй, може, вона й повірить, – сказав Бернгардт. Він раптом сягнув через ігрове поле й ухопив щось під прилавком.
– Гей! – зойкнув заводій. – Це вже грабунок!
Юрбу начебто не дуже вразили його заяви.
– Будь ласка, – пробурмотіла Сара. Їй вихрилося в голові.
– Мені начхати на гроші, – раптом сказав Джонні. – Пропустіть нас, будь ласка. Пані недобре.
– Ох, дядьку, – сказав підліток із Джиммі Гендріксом на значку, але вони з приятелем неохоче відступили вбік.
– Ні, Джонні, – сказала Сара, хоч на той час вона стримувала блювання тільки силою волі. – Забери свої гроші.
П’ятсот доларів були зарплатнею Джонні за три тижні.
– Розплатися, дешеве теленькало! – заревів Бернгардт. Він витяг з-під прилавка сигарну коробку, відіпхнув її вбік, навіть