Пізніше того вечора, коли вона сиділа в спальні й дивилась, як Бетт Девіс грає стервозну кар’єристку в пізньому ефірі, деякі з тих думок повернулись, і вона завмерла, куснувши яблуко, вражена власною несправедливістю.
А голос, котрий не озивався більшу частину року, – не стільки голос сумління, скільки порівняльного досвіду – раптом заговорив: «Ти хочеш сказати, що він точно не Ден. Так?»
«Ні! – запевняла вона себе. – Не тільки, – додала доволі шоковано. – Я вже зовсім не думаю про Дена. Це… було дуже давно».
«Дуже давно були підгузки, – відповів голос. – А Ден пішов учора».
Вона раптом зрозуміла, що сидить сама у квартирі пізно ввечері, їсть яблуко, дивиться по телевізору кіно, яке їй геть не потрібне, і робить усе це тому, що це легше, ніж думати. Думати так нудно, особливо про себе і своє втрачене кохання.
Дуже шоковано.
Вона вибухнула слізьми.
Вона пішла з Джонні, коли він запросив її вдруге і втретє, і це теж стало одкровенням про її стан. Вона не могла сказати, що має інші плани, бо їх не було. Вона була розумною привабливою дівчиною, і її чимало запрошували на побачення після того, як роман з Деном завершився, але єдині запрошення, які вона прийняла, були поїсти гамбургерів з Деновим сусідом по кімнаті. І вона тепер усвідомила (жалюгідний гумор трохи пом’якшив відразу), що ходила на ті невинні побачення лиш для того, щоб розпитати бідолаху про Дена. Який вантаж?
Більшість її подруг із коледжу після випуску зникли за горизонтом. Бетті Гекман подалася з Корпусом Миру до Африки, чим украй збентежила заможних та консервативних бенґорських батьків, і Сара іноді гадала, що уґандійці думають про Бетті з її білою, не здатною до засмаги шкірою, попелясто-білявим волоссям і свіжою студентською вродою. Діні Стаббз пішла в аспірантуру в Г’юстоні. Рейчел Юрґенс одружилася зі своїм милим і наразі виношувала дитину десь у глибинах західного Массачусетсу.
Трохи оглушена, Сара мусила дійти висновку, що Джонні Сміт – перший друг, якого вона завела за дуже, дуже довгий час, – при тому, що в старшій школі була названа міс Популярністю. Вона прийняла запрошення кількох інших учителів, просто щоб мати з чим порівнювати. Один з них був Джин Седецкі, новий математик, зразу видно, досвідчений зануда. Інший, Джордж Раундз, негайно спробував полізти куди не треба. Вона дала йому ляпаса – а наступного дня йому стало нахабства підморгнути, проминаючи її в коридорі.
Але з Джонні було легко й весело. І він таки приваблював її фізично – хоч наразі вона й не могла сказати, наскільки сильно. Тиждень тому, після того як у п’ятницю їм дали вихідний для відвідування жовтневого з’їзду