За розмовами ледь не спізнилися купити квитки. Тітка Марія все стояла біля каси, поки, нарешті, її не гукнув касир. Удалині вже з'явилася електричка, верескнула густим пронизливим свистом, пролітаючи залізничний переїзд, і почала гальмувати біля платформи. Інформа злякано позадкувала.
– Не бійся… – дядько Василь підхопив важкі сумки. – Давай за мною.
– Давай, давай, доню, – підбадьорила принцесу тітка Марія, – тут нічого страшного немає…
Інформа несміливо проштовхнулася до тамбура вагона й зморщилася від важкого неприємного запаху. Тамбур був заставлений сумками й клумаками найрізноманітніших кольорів та видів. У протилежних дверей стояли двоє молодиків і палили, від чого сморід ставав зовсім нестерпним.
– Що, доню, не подобається? Терпи! Краще погано їхати, ніж добре йти, – посміхнувся дядько Василь, немов вибачався.
Вагон різко смикнуло й поволокло. Інформу кинуло на курців, і один з них ледь не потрапив дівчині сигаретою в око.
– Вибачте, – чемно попрохала хлопців принцеса, – може, ви припините це робити? – і вона вказала пальцем на сигарету.
– Не подобається – йди пішки, – буркнув той у відповідь.
– Або їдь у таксо, – реготнув другий.
– Ти чого сирітку кривдиш? – грізно втрутилася тітка Марія.
– Стули пельку, бабо, доки…
– Баба? Це хто тут баба? Я баба? Ах ти ж… Ах ви ж… Ах ви ж бандити малолітні! Маркомани нещасні! Рятуйте, люди добрі! Василю, викликай ОМОН! Я вам дам бабу!
Тітка Марія схопила важку сумку і з розмаху в'їхала одному з курців у плече.
– Та ти що, стара відьмо, – потираючи забите місце, розгублено промовив хлопець, – здуріла чи як?
– Я – стара відьма? – вдруге сумка полетіла нахабі вже в голову.
Підлогою розсипалися і застрибали густо червоні великі яблука. Тітка Марія по-войовничому вперла руки в боки, а дядько Василь завбачливо зняв і сунув до кишені окуляри. Пасажири відхитнулися назад і приготувалися до бійки. Більшість підтримувала відчайдушну тітку, тому що їх теж дістав тютюновий сморід. Меншість, що складалася з курців, тримала сторону молодих нахаб, правда, мовчки. Невідомо, чим би це все скінчилося, якби двері у тамбур не відкрилися, з силою вдавившись у натовп, і з міжвагонного переходу не показалася голова в синьому форменому кашкеті.
– Громадяни, приготуйте квитки для перевірки! – офіційним тоном сказала голова.
Обидва курці кинулися у глиб вагона, запекло проштовхуючись крізь натовп пасажирів.
– А ви куди дивитеся? – войовничо накинулася тітка Марія на контролерів. – У вагоні маркомани та терорюги їздять, а вам начхати! Я буду скаржитися в ООН!
– Які терорюги? – оторопів контролер.
– А онде побігли! Тримай терористів! – верескливо заволала вона навздогін курцям.
– Терористи? Які терористи? Де? Вибухівка… Міни… Міни… – полинуло вагоном.
Хтось не витримав і заволав:
– Рятуйте!
У другому кінці вагона почулося:
– Шахідка!