Відклавши вирішення цієї загадки на майбутнє, Хазяїн і Володар ужив усіх можливих у його становищі заходів. По-перше, узяв під контроль усі комп'ютери, які будь-яким чином були причетні до подорожі його доньки. Підслушку в комп'ютері Сергійка було виявлено лише на вісім секунд пізніше за Дроника, і лише на три секунди Великий Процесор спізнився до комп'ютера гордої адміністраторки. Побачивши й вивчивши характер руйнування файлів, Великий Процесор зрозумів, що до цього має стосунок хтось з могутніх вірусів, але поки він не знав, хто саме. Для нього не склало проблеми розгадати таємницю світло-магнітного випромінювача Макровіра з однієї простої причини: такий випромінювач, та ще й набагато потужніший, був зроблений Великим Процесором значно раніше. Хазяїн і Володар поки не знав, хто ж є власником застосованого в інформаційній коморі випромінювача. Про Макровіра він навіть і не подумав, позаяк був упевнений: того знищили надійно.
Але те, що в справу замішаний якийсь потужний вірус, Великий Процесор уже зрозумів. Не без допомоги Хазяїна та Володаря комп'ютер гордої адміністраторки запрацював у нормальному режимі вже за кілька хвилин. Директорський водій Сашко тільки дивувався, як швидко переінсталюється «вінда». Він здивувався б ще більше, якби довідався, хто допомагає йому з іншого боку екрана.
Проте сповістити Чипсета, що в цю складну й небезпечну справу втрутився якийсь могутній, а тому дуже небезпечний вірус, Великий Процесор ніяким чином не міг, і це було найобразливішим. Нікого з хлопців біля комп'ютера не було, а якби навіть і були, що з того: на компі все ще стояла підслушка. Але тепер стало зрозумілим, ким запечатана адреса відправника дивного листа: це зробив вірус. Використовуючи відеокамери системи безпеки «Дірявого неба», Великий Процесор прекрасно бачив, що відбувається в холі, на ґанку, у невеликому ресторанчику і навколо готелю в радіусі метрів двадцяти. Він бачив, як Чипсет кілька разів підходив до адміністраторки, і навіть чув питання, які той задавав. І саме Великий Процесор перший побачив жовтий мікроавтобус, що під'їхав до сусіднього з готелем будинку. Негайно зробивши кілька фотографій пасажирів буса, Великий Процесор спробував зметикувати, як же передати їх хлопцям.
– Це… – раптом сказав Славко. – Я того… піду прогуляюся… як його… навколо готелю.
– А що? – одразу нашорошився Сергійко. – Побачив щось підозріле? Де? Що? Кого?
– Просто того… пройдуся…
– A-a-a… – розчаровано протягнув Сергійко.
– Я це… недовго.
Славко неквапливим прогулянковим кроком пішов тротуаром і зник за рогом готелю. За кілька хвилин він з'явився з іншого боку будинку.