Дорога вийшла з дачного селища і повернула у бік призахідного сонця. Від дороги відділилася досить широка стежка, на яку звернули літні чоловік і жінка з важкими сумками в руках. Інформа вже кілька хвилин спостерігала за ними і прислухалася до їхньої розмови.
– Потрібні тобі ці яблука, – бурчав чоловік, – тягни їх у таку далечінь на горбі, а ціна їм три копійки у базарний день… Накрутили б соку…
– Та звісно, – відповідала жінка, – накрутили б соку, а ти з нього свого поганого винища наробиш… А потім ще й горілки нагониш! Не буде цього! Нехай краще онукам дістануться! А на горбі нести не так вже й далеко, до електрички хіба… А в Києві на метро… Своє добро ваги не має… Потерпиш!
Інформа потихеньку пішла за літньою парою, зрозумівши, що ті теж добираються до Києва, і слідом за ними звернула на стежину. Хвилин за десять чоловік, важко дихаючи, зупинився й поставив сумки на землю. Відсапуючись, він помахав руками. Разом з ним стала й жінка. Те саме довелося зробити й Інформі. За кілька хвилин пішли знову, метрів за сто зупинка повторилася. Жінка кинула поглядом на дівчину, яка йшла позаду. Коли зупинилися втретє, жінка почала нервово мацати по кишенях. Нарешті попереду з'явилася платформа. Літня пара, з побоюванням озираючись на Інформу, ледь затягла сходами свої важкі сумки. Інформа відійшла убік. Тітка дістала гаманець і пішла до каси. Дівчина, бажаючи довідатися, що потрібно зробити для того, щоб мати змогу поїхати таємничою електричкою, пішла за тіткою, уважно стежачи за її діями. Це переповнило чашу тітчиної тривоги, і вона зненацька слабким для огрядного тіла голосом пискнула:
– Васю, рятуй…
Інформа злякано позадкувала.
Відчувши слабину й побачивши переляк дівчини, тітка посмілішала і, виставивши вперед могутні груди, повнометражно наїхала на Інформу:
– Ти чого до нас присікалася? І ходиш, і ходиш, стежиш… А ну, пішла звідсіля! Зараз міліцію викличу! Василю! Викликай ОМОН! Допоможіть! Терористи! – з писклявого голос перетворився ледь не на бас, голосний та могутній, що цілком відповідав габаритам тітчиного тіла.
Інформа зніяковіла:
– Тітонько, які терористи? Я ж одна… А йшла за вами, бо дороги не знала…
– Рятуйте! – продовжувала репетувати тітка, немов протиповітряна сирена, які іноді випробують на заводах. Тоді сирени завивають так, що в будинках поруч мало не вилітають шибки.
– Зажди, Маріє… Ти що, не бачиш? Це ж просто дівчинка! Може, вона й справді дороги не знає? – спробував заспокоїти дружину розсудливіший і статечніший Василь.
– Що? – жінка припинила репетувати, але все одно підозріло дивилася на принцесу, готова запустити свою сирену