– У ліс вона ломанулася, більше нікуди! Тут і думати нема чого! Ох, обірву я їй вуха! З ким гратися надумала, га? – погрожував Товстий, часто шморгаючи носом.
– Думати треба було раніше… Хоча, щиро кажучи, я не впевнений, що у вас думалки є. У ліс кажеш? – Лисий замислився: – Ні-і… Надвечір? Дівчисько? Не віриться мені… Ось ти б сам зараз у ліс попхався? – запитав Лисий у Товстого. – Еге ж, а вона ж дівча, їй куди страшніше! Слухайте, а може вона і не тікала нікуди? Сидить зараз де-небудь, сховавшись у куточку, таірже над нами… Якщо вона за хвилину до мого приїзду п'ятами накивала, чому я її не побачив? Якби вона дорогу перебігала, я б точно її помітив, я ж не сліпий! Ідемо, будинок гарненько оглянемо.
Трійця бігцем піднялася на ґанок. У коридорі їхню увагу привернула здоровенна прадавня шафа.
– Ага… Чи не отут наша красуня? – Лисий підскочив до шафи й рвонув дверцята. З шафи на очманілого Лисого вивалилося два жіночих манекени. Мати Кості працювала кравчинею й вивезла на дачу частину устаткування, що заважало їй удома, зокрема й ці два манекени. Обидва вони стояли на важких чавунних підставках, одна з яких, звісно ж, за законом всесвітнього єхидства гепнулася всією вагою Лисому на ногу.
– Уй-й-й!!! – вовком завив він і схопився за пальці. Від болю застрибав на одній нозі, зачепився за інший манекен і на весь зріст бахнувся на підлогу. – Йой!!! – ще голосніше зарепетував Лисий, не знаючи, за що хапатися: за ногу чи за бік, яким він неабияк приклався об ту ж саму чавунну підставку, або за голову, якою він при падінні буцнувся об шафу.
Довгий на всі халепи Лисого дивився з явною зловтіхою: ще не висохнув після примусового купання у бочці. Товстий притулився до стіни та повільно сповзав на підлогу від стримуваного реготу. Відкрито реготати побоювався: у гарячці Лисий міг і по шиї надавати. Нарешті всі заспокоїлися, і Лисий, хоч і не одразу, але все ж таки прийняв вертикальне положення й обтрусив штани.
Кинутого мигцем погляду вистачило, щоб з'ясувати: крім старого мотлоху в шафі нічого не було. Для надійності старі ганчірки вигребли на підлогу, а потім купою знову закинули в шафу. Лисий зазирнув в обидві комори, двері яких виходили у коридор, – нікого. Більше в коридорі шукати було ніде.
– А ну, – Лисий відкрив двері до кімнати, – давай пошуруємо далі.
Тільки за трійцею зачинилися двері, як з шафи безшумною тінню ковзнула гнучка фігурка дівчини. Це була Інформа. Подивившись на дошку, якою вона раніше підперла двері, принцеса переборола спокусу повторити той самий трюк, розуміючи, що Лисий одразу зметикує вистрибнути у вікно, до чого не додумався товстун. Тримаючи в руках туфлі, нечутно ступаючи підлогою, а потім холодними сходами, вона вискочила на вулицю, перебігла дорогу й заглибилася в ліс. І хоча у вечірньому лісі дівчині було страшнувато, але вона чула міркування Лисого щодо, власне, її страху і розуміла: там її шукатимуть в останню чергу.
За кілька хвилин на ті ж сходи вискочила