тому, що має в собі опосередкування або заперечення; оскільки воно
виражає це в своїй безпосередності, то це
диференційована,
визначена властивість. Отже, водночас утверджено
багато таких властивостей, і кожна є запереченням іншої. Оскільки ці
визначеності, що, власне, стають властивостями тільки завдяки якомусь додатковому визначенню, виражені в
простоті загального, вони пов’язані
одна з одною й
байдужі одна до одної, кожна існує для себе, вільна від решти. Але проста, самототожна загальність і сама відрізняється від цих своїх визначеностей та незалежна від них; вона є чистими самовідносинами, або
середовищем, де є ці всі характеристики; в ньому, немов у
простій єдності, вони
пронизують одна одну, не
впливаючи одна на одну: адже саме внаслідок участі в цій загальності вони байдужі одна до одної. Це абстрактне загальне середовище, яке можна назвати
речовістю загалом, або
чистою сутністю, – це, як доведено, не що інше, як
тут і
тепер, а саме:
проста сукупність численних тут і тепер, але ці численні тут і тепер
у своїй визначеності й самі є
просто загальними. Ця сіль – просте тут і водночас вона розмаїта: біла, а
також подразлива,
також має форму кубічних кристалів,
також має певну вагу тощо. Всі ці численні властивості містяться в одному простому
тут, де пронизують одна одну; жодна з них не має якогось іншого тут, ніж решта, кожна є всюди в тому самому тут, де містяться й інші; водночас, не будучи поділеними різними тут, вони не впливають одна на одну в цьому взаємопронизуванні: біле не впливає на кубічне й не змінює його, ці обидві властивості не впливають на смак і т. д.; навпаки, оскільки кожна з них – прості
самовідносини, вона лишає решту властивостей у спокої і пов’язана з ними тільки відносинами байдужості, отим
також. Отже, це
також і саме є чистим загальним, або середовищем,
речовістю, що тримає їх укупі.
Лиш у цих відносинах, що виникли, можна спостерегти, як розвивається характер позитивної загальності, але тут перед очима постає ще один аспект, на який теж треба звернути увагу. Ось він. Якби багато визначених властивостей були абсолютно байдужі одна до одної і були цілковито пов’язані тільки самі з собою, вони не були б визначеними: адже вони визначені лише тією мірою, якою відрізняються від інших і пов’язані з ними як їхні протилежності. Але внаслідок такого протиставлення вони не можуть існувати разом у простій єдності свого середовища, єдність якого для них не менш суттєва, ніж заперечення; процес диференціації цих властивостей, тією мірою, якою вони не байдужі одна до одної, а відкидають, заперечують одна одну як іншу, припадає, таким чином, на це просте середовище, і тому це середовище не просто також, єдність, байдужа до того, що в ній, а також одне, єдність, що відкидає. Одне – це момент заперечення як такий, що простим способом пов’язується сам із собою й відкидає інше, і завдяки йому речовість визначена як річ. У властивості заперечення набуває форми визначеності,
