Феноменологія духу. Георг Гегель

бути одним – це загальні самовідносини, тож річ, будучи одним, радше тотожна всім речам, – а відкидає їх тільки внаслідок своєї визначеності. Таким чином самі речі визначені в собі і для себе й мають властивості, якими відрізняються від інших речей. Оскільки властивість – це власна властивість речі, або якась визначеність самої речі, річ має багато властивостей. Бо, по-перше, річ істинна, існує сама в собі, а те, що є в ній, – це її власна сутність, а не те, що існує через щось інше; по-друге, визначені властивості існують не через інші речі і не для інших речей, а властиві самій цій речі; проте вони є визначеними властивостями саме в цій речі тому, що їх кілька і вони відрізняються одна від одної; по-третє, оскільки вони перебувають таким чином у речовості, то існують у собі і для себе й байдужі одна до одної. Тож насправді сама річ біла, а також кубічна, також ядуча і т. ін., а отже, й річ – це також, або загальне середовище, де співіснують зовні одна від одної багато властивостей, не впливаючи одна на одну і не скасовуючи одна одну; отак узята річ буде такою, якою вона є насправді.

      Що ж, при такому способі сприйняття, свідомість водночас усвідомлює, що вона відображується також у собі і що у сприйнятті постає й момент, протиставлений також. Але цей момент, це – єдність речі з самою собою, єдність, яка викидає з себе відмінність. Отже, саме цю єдність свідомість має взяти на себе, бо сама річ – це існування багатьох різних і незалежних властивостей. І тому ми кажемо про річ: вона біла, також: кубічна, також: ядуча і т. д. Але тією мірою, якою вона біла, вона не кубічна, а тією мірою, якою вона кубічна, а також біла, вона не ядуча, і т. д. Вставляння цих властивостей у річ належить тільки свідомості, яка, отже, не повинна дати їм у речі злитися в одне. Задля цього вона запроваджує конструкцію «тією мірою, якою», завдяки якій тримає властивості порізно і зберігає річ як єдність у формі також. Власне, тільки свідомість відповідає за єдиність, тож те, що можна було б назвати властивістю, репрезентоване як вільна матерія. Річ таким чином підноситься до рівня справжнього також, бо стає сукупністю матерій і, замість бути одним, перетворюється в просту оболонку.

      Коли знову придивитися до того, що раніше брала на себе свідомість, і на те, що вона бере на себе тепер, на те, що вона раніше приписувала речі, і на те, що приписує їй тепер, ми побачимо, що свідомість по черзі робить себе, а водночас і річ, то чистим, позбавленим розмаїття одним, то також, що розчиняється в незалежних матеріях. Завдяки такому порівнянню свідомість з’ясовує, що не тільки її спосіб приймати істину містить розмаїття осягання і повернення в себе, а радше й сама істина, річ, виявляється цим подвійним способом. Таким чином ми дізнаємося через досвід, що річ певним, визначеним способом репрезентує себе свідомості, яка осягає, але водночас виходить із того способу, яким репрезентується, й відображується в собі; іншими словами, річ містить у собі протиставлені