Феноменологія духу. Георг Гегель

Ми бачимо, що свідомість тепер має два об’єкти: один – це перше в‐собі, а другий – буття-для-свідомості цього в‐собі. Цей останній об’єкт видається на перший погляд лише відображенням свідомості в собі, тобто репрезентацією не об’єкта, а її знання про перший об’єкт. Але, як ми вже зазначили, при цьому змінюється й перший об’єкт: він припиняє бути в‐собі і стає в очах свідомості чимсь таким, що тільки для неї є в‐собі; отже, буття-для-свідомості цього в‐собі – це істина, а це означає, що це сутність, або об’єкт, свідомості. Цей новий об’єкт містить ніщо першого об’єкта, є досвідом, пов’язаним із першим об’єктом.

      У цьому поясненні процесу досвіду є один момент, унаслідок якого він, здається, не узгоджується з тим, що звичайно розуміють під досвідом. Перехід від першого об’єкта і знання про нього до другого об’єкта, щодо якого, кажуть, ми мали певний досвід, був пояснений так, що знання про перший об’єкт, або буття для свідомості першого в‐собі, саме має стати другим об’єктом. Натомість видається, що ми дізналися з досвіду про неістинність нашого першого поняття, спираючись на якийсь інший об’єкт, який можна знайти випадково чи зовнішньо, і, отже, маємо загалом тільки чисте сприйняття того, що існує в собі й для себе. Та коли дотримуватися цього погляду, новий об’єкт видається створеним перетворенням самої свідомості. Такий погляд на предмет – це наш внесок, завдяки якому низка досвідів, що їх має свідомість, підноситься до рівня науково конституйованої послідовності, проте цей внесок не існує для свідомості, яку ми розглядаємо. А це фактично та сама обставина, про яку ми вже згадували вище, говорячи про відносини цього пояснення зі скептицизмом, а саме: щоразу одержуваний результат у випадку неправдивого знання не може бути пустим ніщо, бо його необхідно розуміти як ніщо того, чиїм результатом воно є; це результат, що містить у собі ту істину, яку мало попереднє знання. Отже, ситуація нині така: оскільки те, що попервах видавалось об’єктом, в очах свідомості опускається до рівня знання про цей об’єкт, а в‐собі стає буттям-для-свідомості цього в‐собі, це вже новий об’єкт, разом з яким постає й нова форма свідомості, сутність якої трохи інша, ніж у попередньої форми. Саме ця обставина веде всю послідовність форм свідомості в їхній необхідності. Але сама ця необхідність, тобто виникнення нового об’єкта, що пропонує себе свідомості, а вона й не знає, що з нею діється, є тим, що для нас відбувається немов за її спиною. Таким чином у її рух входить момент буття-в-собі, або буття-для-нас, що не репрезентується тій свідомості, яка сама втягнена в досвід; проте зміст того, що виникає перед нами, існує для неї, і ми розуміємо тільки його формальний характер, або його чисте виникнення; для неї те, що виникло, є тільки об’єктом, а для нас є водночас і рухом, і становленням.

      Через таку необхідність цей шлях до науки сам уже є наукою і, крім того, коли зважити на зміст, наукою досвіду свідомості.

      Досвід,