Феноменологія духу. Георг Гегель

себе й водночас пов’язана з ним, або ж, як кажуть тепер, щось існує для свідомості, і визначений аспект цього пов’язування або буття чогось для свідомості – це знання. Але від цього буття для іншого ми відрізняємо буття-в-собі; те, що пов’язане зі знанням, водночас і відрізняється від нього, і утверджене як сутнє також і за межами цих відносин; аспект цього в‐собі називають істиною. Те, що, власне, криється в цих визначеннях, нас уже далі не обходить: якщо об’єкт нашого дослідження – знання в його з’явлюваній появі, то передусім і його визначення треба приймати за такі, якими вони безпосередньо дані нам, а вони дані нам десь так, як ми щойно сформулювали.

      Якщо тепер ми досліджуємо істину знання, то видається, що ми досліджуємо те, яким знання є в собі. Проте в цьому дослідженні знання – наш об’єкт, воно існує для нас, тож у-собі знання, якби ми з’ясували його, було б радше буттям (знання) для нас; те, що ми б назвали сутністю знання, було б радше не істиною знання, а тільки нашим знанням про нього. Сутність, або критерій, полягав би в нас, а те, що порівнюють із цим критерієм і про що на основі такого порівняння щось вирішуватимуть, не конче має визнавати цей критерій.

      Але природа об’єкта, який ми досліджуємо, долає це відокремлення, або цю ілюзію відокремлення, і припущення. Свідомість сама дає собі свій критерій, тож дослідження буде через те самопорівнянням свідомості з собою, бо щойно утворена відмінність належить їй. У свідомості один елемент існує замість іншого; іншими словами, свідомість узагалі містить у собі визначеність моменту знання; водночас в очах свідомості це інше існує не просто для неї, а й за межами цих відносин, тобто в собі, а отже, є моментом істини. Таким чином у тому, що свідомість усередині себе називає в‐собі, або істиною, ми маємо критерій, який сам постає, щоб вимірювати властиве свідомості знання. Коли назвати знання поняттям, а сутність, або істину, – буттям, або об’єктом, то перевірка полягатиме в тому, щоб пересвідчитися, чи поняття відповідає об’єктові. Але якщо назвати сутність, або в‐собі, об’єкта поняттям і розуміти під об’єктом це поняття як об’єкт, тобто те, яким це поняття є для іншого, то перевірка полягає в тому, щоб побачити, чи об’єкт відповідає своєму поняттю. Отож, як бачимо, обидва процеси тотожні, але головне полягає в тому, щоб упродовж усього дослідження твердо пам’ятати, що ці обидва елементи – поняття і об’єкт, буття-для-іншого і буття-для-себе – самі потрапляють у те знання, яке ми досліджуємо, а отже, нам немає потреби брати з собою свої критерії і застосовувати, досліджуючи, наші думки і гадки; завдяки тому, що полишаємо їх, ми маємо змогу трактувати предмет у такому вигляді, в якому він існує в собі і для себе.

      Але будь-який додаток від нас зайвий не тільки в тому аспекті, що поняття і об’єкт, критерій і те, що треба перевірити, вже наявні в самій свідомості: адже й ми будемо позбавлені клопоту порівнювати їх обох