– Не вставайте, – сказав Яссер. Він пив каву. – Ви мені подобаєтеся, пане адвокате. Але ви мусите заплатити. Китайці хочуть, щоб наступного разу я відтяв вам палець на нозі. І так буде щоразу, усе більше й більше. Пальці на ногах, потім на руках, тоді руки, ну, і так далі. Ви ж самі все знаєте…
– Знаю, Яссере.
– Я бачив якось фільм, у якому люди завжди повторювали: «Нічого особистого». Я тоді цього не розумів. Адже все життя – штука особиста. Та все ж я не маю нічого проти вас.
– Я знаю.
– Ви роздобудете гроші? – запитав Яссер.
– Гадаю, так, – відповів Шлезінґер.
– Я можу дати вам лише тиждень, – сказав Яссер. – Ви це розумієте?
Шлезінґер кивнув.
– Повторіть.
– Один тиждень, ― сказав Шлезінґер. Він боявся, що знову знепритомніє.
– Вам треба зав’язувати з пияцтвом.
Яссер підвівся й поставив горнятко з-під кави на стілець.
Шлезінґер заплющив очі.
– Документи я поклав на ваш письмовий стіл. Поки ви були непритомні, я їх переглянув.
Шлезінґер знав, що Яссер не вмів читати. То був мудрий чоловік, але він ніколи не відвідував школи.
– Це не той бік, – сказав Яссер.
Шлезінґер не второпав, що той сказав. Він потребував сну. Яссер тим часом одягнув пальто.
– Принесіть гроші китайцям, як тільки матимете. Або зателефонуйте мені, мій номер у вас є, – сказав він.
Шлезінґер іще чув, як Яссер зачинив двері ззовні, а тоді заснув.
Наступного ранку він поїхав до екстреного приймального відділення лікарні. Його голову, тулуб та нирки обстежили на рентгені. Йому пощастило, сказав лікар. Адвокатові виписали знеболювальне, на ніс та забій на лобі наклали пов’язку.
Шлезінґер поїхав у ломбард, де заклав годинник, який подарувала дружина на десяту річницю весілля. Опісля пішов до китайського ресторану та заплатив борг. Китаєць тричі перераховував гроші, тоді сховав їх до кишені, а Шлезінґер повернув боргову розписку.
– Заходьте до нас знову, – сказав господар. – Ми завжди раді вас бачити.
Решту дня Шлезінґер провів на дивані. Тільки ввечері підвівся, сів за робочий стіл і спробував читати документи. Літери пливли перед очима. Він знав, що життя може перевернутися дуже швидко. Ця справа була його останнім шансом. «Звісно, – роздумував він, – я лише випадково призначений адвокат, але це серйозна справа і я можу її виграти». Він вжив іще дві знеболювальні таблетки, одягнув старі джинси та футболку й до п’ятої ранку прибирав канцелярію. Шлезінґер вилив до вмивальника вміст пляшок із-під шнапсу, зібрав по кімнатах сміття й виніс п’ять великих мішків на смітник. Далі попилососив, почистив ванну й туалет, розклав брудний одяг до двох валіз, щоб віднести його до хімчистки. Опісля поскладав стоси паперу на столі, а тоді знову ліг на кілька годин на диван.
Наступного дня він поїхав до ізолятора. Його вигляд налякав клієнтку, але він запевнив її, що нічого страшного: