Суддя на мить замовк. Тоді закрив теку й глянув прямо на обвинувачену.
– Я можу коротко підсумувати: у вас були мотив, нагода й зброя. До того ж у вас немає алібі. Ви не зобов’язані зараз щось говорити на висунуті стосовно вас обвинувачення, але ви, звісно ж, маєте право висловлюватися й зробити свій внесок до збору доказів. Можливо, ви вже навіть обговорили це з вашим захисником. Що скажете на це?
– Моя клієнтка не бажає висловлюватися, – промовив Шлезінґер.
– Гаразд, тоді ордер на арешт залишається без змін, – сказав суддя.
– Я закликаю суд вберегти мою клієнтку від утримання в слідчому ізоляторі, – заявив Шлезінґер. – У неї немає попередніх судимостей, до того ж половину свого життя вона мешкає тут. У неї квартира в Берліні, і вона вже дванадцять років працює у відділі закупок фірми модного одягу. Ми могли б внести заставу. Існує також можливість вилучення паспорта…
– Ні, пане адвокате, – обірвав його суддя. – Якщо я правильно пригадую висловлювання вашої клієнтки під час допиту в поліції, у неї ціла низка контактів за кордоном. Її батьки живуть в Америці, дочка – в Італії. У разі винесення судом обвинувального вироку їй загрожує настільки висока міра покарання, що не може не стимулювати до втечі. Я відхиляю ваше клопотання про домашній арешт.
Жінка, що вела протокол, сиділа біля судді за маленьким столиком. На цих словах вона внесла в комп’ютер два речення.
– Чи будуть у вас інші клопотання, пане Шлезінґер? – запитав суддя.
– Я вимагаю перевірки законності затримання під час усного судового процесу, а також призначення мене адвокатом. Окрім того, внесіть у протокол, що я вимагаю одержання всіх наявних документів у справі.
– У вас вони є? – запитав суддя жінку, яка вела протокол. Та ствердно кивнула. Суддя продовжував диктувати: «Суд ухвалив рішення та оголосив таке: призначити доктора Шлезінґера адвокатом обвинуваченої в цій справі». Секретарка видрукувала текст, який підписав суддя.
– Я вже поговорив із призначеним прокурором, – сказав він Шлезінґеру. – Ви можете забрати документи.
Суддя звернувся до вартового:
– Будь ласка, відведіть обвинувачену.
– Дозвольте зробити особисте зауваження? – запитав суддя Шлезінґера, коли вони залишилися наодинці в кімнаті.
– Звісно, – відповів той.
– Ми знаємо один одного вже багато років. Будь ласка, не ображайтеся, але вигляд у вас жахливий і від вас тхне алкоголем. Вам треба виспатися й нормально поїсти.
– Так, дякую, – відповів Шлезінґер. Він узяв теку з документами під пахву, попрощався й поїхав на таксі назад до канцелярії. Тим часом настало пів на четверту ранку.
Шлезінґер знав чоловіка, що стояв перед входом у будинок. Його