Адвокат підвівся. Він спокійно повідомив, що вимушений подати невідкладну заяву. Суддя кивнув. У суді оголосили перерву на годину.
У нарадчій кімнаті суддя повідомив, що адвокат заявив про відвід Катаріни через підозру наявності упереджених думок. Якщо таку заяву задовольнити, то вся справа лопне, адже заміни засідателям немає. Суддя сів за стіл. У цю мить він виглядав дуже втомленим.
Чи могла б вона вибачитися, запитала Катаріна, адже їй дуже прикро.
– Це не допоможе, – сказав суддя. – Ідіть випийте кави й заспокойтеся.
Катаріна разом з іншим засідателем пішли до судової їдальні. Таке буває, сказав інший засідатель, їй не треба себе в чомусь обвинувачувати. Хтось поставив тарілки та горнятка на стіл-візочок.
– Я не можу тут залишатися, – мовила Катаріна.
Вони попрямували сходами та коридорами, а тоді вийшли на вулицю.
Коли судове засідання продовжили, адвокат підвівся й зачитав свою заяву. Суддя теж має право на почуття та на їх прояв, сказав він. Адже закон потребує людей, а не машин, які виносять вироки щодо вини. Але засідателька, якій оголошено відвід, реагувала надто емоційно. Для об’єктивної третьої сторони вона видається не зовсім нейтральною, віддаленою чи незаангажованою. То була складна заява. Адвокат цитував багато постанов суду. Знову й знову він називав Катаріну народною засідателькою, якій оголошено відвід.
У нарадчій кімнаті Катаріні довелося писати пояснювальну записку, три-чотири речення. Вона повинна сама пояснити, чи може бути об’єктивною, сказав суддя. І писати треба правду. Сонячне світло проникало крізь високі вікна. Інший засідатель пив каву з пластикового стаканчика.
Адвокат має рацію, написала Катаріна, вона не може бути об’єктивною.
Рішення про арешт обвинуваченого скасували, його звільнили. Чотири місяці по тому він завдав своїй дружині удару молотком у голову. Вона померла на шляху до лікарні. Газети опублікували її фото.
Катаріна написала довгого листа до Міністерства юстиції. Вона хотіла, щоб її викреслили зі списку народних засідателів і звільнили від несення цього почесного обов’язку.
Суд відхилив її прохання.
Не той бiк
До берега озера від зупинки трамвая було недалеко. Вони мали намір провести там день. Спершу почули лише гудіння мух.
– Зупинися, – сказав він і взяв її за руку.
Чоловік лежав обличчям до землі. Ніхто не кричав, і нічого не відбувалося. Спека й далі стояла, вигоріла трава, вітер. Тільки окремі деталі ставали гострішими: злипле чорне волосся мертвого та мухи, які були синьо-зеленого кольору й дуже прудкими.
Раніше Шлезінґер був добрим адвокатом.
– Захист клієнта в кримінальному