Пригоди Клима Кошового. Продовження. Андрей Кокотюха. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Андрей Кокотюха
Издательство: OMIKO
Серия:
Жанр произведения: Исторические детективы
Год издания: 2019
isbn: 978-617-7463-80-0
Скачать книгу
єдиний вихід: пробратися сюди в дещо дивний, зате цілковито непомітний спосіб – з двору через завбачливо відчинене вікно.

      Шацький переліз через підвіконня сам. Віхура, який дерся останнім, тихо бурчав щось під ніс і не відмовився від простягнутої Кошовим руки. Ставши нарешті на рівні, він з докором зиркнув на Клима, похитав головою.

      – Я, комісар поліції, дозволяю якомусь злодюжці проникати в чужі апартаменти, відчиняючи їх відмичкою. А сам залажу сюди через вікно, драбиною, не маючи на те законних підстав. Ви – правник, пане Кошовий. Знаєте, як це називається?

      – Тому ви з нами, пане Віхуро, – парирував Клим. – Усі дії за участю комісара поліції автоматично законні.

      – Демагогія, – відмахнувся той.

      Усі троє стояли посеред кімнати в помешканні, яке займав журналіст Януш Навроцький.

      Він повернувся за сорок хвилин.

      Відчинив двері легко, стороннє втручання не пошкодило замок. Хтозна, про що думав, які мав плани, чим вирішив зайняти себе – незвані гості перекреслили всі плани. Побачивши в залі трійцю, Навроцький спершу неабияк налякався, скрикнув та позадкував, намірившись тікати. Наступної миті впізнав спершу Віхуру, потім – Кошового. На Шацького зиркнув підозріло: раніше не перетиналися.

      – Що це означає, пане комісаре? – вигукнув Навроцький, опанувавши себе й навмисне ігноруючи Клима. – За яким правом? Як ви зайшли?

      – Через вікно, – кинув Кошовий.

      – Вас не питають! – огризнувся репортер.

      – Так він же правду сказав, – виступив наперед Віхура. – Ви зараз, напевне, хочете настрашити мене гострою, у вашому стилі, публікацією. Не поспішайте. Маєте можливість написати ще цікавішу статтю й продати дорожче, ніж сенсації про Різника з Городоцької. Саме для того ми тут.

      – Для чого?

      – Дати вам цінну сенсацію. Ну, і для вашої безпеки.

      – Безпеки? Що мені загрожує?

      – Не що, – знову втрутився Клим. – Хто. Різник.

      Навроцький кинув на нього черговий лютий погляд.

      – Чому мені тут повинен загрожувати Різник?

      – Бо він прийде сюди, – спокійно пояснив Кошовий. – Наскільки я встиг його пізнати, він пунктуальний. Навіть я б сказав – хворобливо, маніакально пунктуальний. Тож буде тут опівдні. Секунда в секунду. Тим більше, його попередили, аби не запізнювався.

      Навроцький виглядав, як людина, котра не вірить у те, що відбувається довкола, хоч бачить усе на власні очі й чує на власні вуха.

      – Різник… прийде сюди? Як… Чому… Звідки ви знаєте?

      – Бо ви самі його запросили, пане Навроцький.

      Остаточно переставши розуміти будь-що, репортер закрутив головою, враз перетворившись на розгублену дитину, з якою навмисне й зло жартують цинічні дорослі.

      – Кого я запросив? Коли? Куди?

      Глянувши на Віхуру й отримавши мовчазну, підкріплену кивком голови згоду, Клим остаточно вийшов на передній план, узявши на себе керівну роль та лишивши іншим місця глядачів у залі.

      – Вчора ввечері той, кого ви охрестили