Я дослівно приводжу цей лист, щоб читач сам міг оцінити принципи, яких пані Ролан дотримувалася у 1791 році. Та, що згодом діяла спільно з аристократами і була серед ворогів мого брата. Ось він:
Маєток Лаплатріер, парафія Тезе, округ Вільфранш, департамент Рони і Луари, 27 вересня 1791 р.
«В середині столиці, у центрі стількох пристрастей, де вашому патріотизмові доводиться демонструвати болісну, але, водночас, почесну кар’єру, ви, милостивий пане, не без цікавості отримаєте листа з самого краю пустелі, написаного вільною рукою, яким я висловлюю вам почуття поваги і втіхи, що відчувають ґречні люди у взаємостосунках.
Якби я спостерігала за перебігом революції і роботою законодавчого корпусу лише з офіційних документів, я б вирізнила незначну кількість сміливих людей, які завжди віддані принципам, а серед них того, чия енергія не перестає чинити величезний опір претензіям, хитрощам і підступності деспотизму. Я б присвятила цим обраним відданість і вдячність, які присвячують своїм шляхетним захисникам друзі людства. Втім, ці почуття набувають нової сили, коли бачиш ближче глибину хитрощів і жах корупції, які деспотизм використовує, аби поневолити і принизити людей, аби зберегти чи поглибити безграмотність, збити з пантелику суспільну думку, ввести в оману слабких, залякати простий народ і погубити добропорядних громадян. Історія лише у загальних рисах змальовує вчинки і наслідки тиранії, і цієї жахливої картини більш як достатньо, аби викликати люту ненависть до усього, пов’язаного зі свавіллям влади. Однак я не уявляю нічого огиднішого, нічого обурливішого за його спроби, його підступність і жорстокість, проявлені сотнями різних способів, аби вціліти під час нашої революції. Кожен, хто народився з душею і зберіг її незіпсутою, не міг дивитися на Париж останнім часом без жалю до засліпленого корупцією народу і не побачити тієї безодні зла, з якої так важко вирватися.
Я вела спостереження у цьому місті, сумний результат яких аналогічний тому, що майже завжди отримують при вивченні людей. По-перше, дуже значна їх кількість є безмежно нещасними, і вони такими стають завдяки нашим соціальним інститутам. По-друге,