Ті, хто уважно й неупереджено читатиме цю історію побачать, що мій брат Максиміліан ніколи, навіть на мить, не відходив від своїх принципів. Таким він постав від початку своєї політичної кар’єри, таким він був і до останнього подиху. Коли усі навколо змінювалися, він один залишався непохитним у своїх переконаннях. У цьому можна пересвідчитися у «Монітері», там є усі його промови.
Я зовсім не бачилася з ним під час проведення Установчих зборів. Я залишалася в Аррасі, де наш молодший брат, як і його старший брат, займався адвокатською діяльністю. Ми часто писали одне одному, і у своїх листах він засвідчував мені свої найтепліші дружні почуття. «Після вітчизни я люблю вас більше за все на світі», – писав він мені.
Попри те, що віддаленість перешкоджала мені бути поінформованою щодо подробиць його приватного життя, про усі важливі події мені було відомо. Чи, радше сказати, його приватне життя було таким розміреним, простим, його звички були такими одноманітними, що від тієї миті, як він кинувся в політику, всі його вчинки, що не мали історичного значення, були неважливими. Тож тут немає чого багато розповідати.
Максиміліан Робесп’єр виходив за рамки лінії поведінки відомих людей. Якби ми хотіли написати спогади про Мірабо, про Барраса і т. д., можна було б написати про безліч інтриг, безкінечних історій, можна було б напхати том за томом непрохідною плутаниною, супроводжуючи кожну подію безліччю подробиць. Втім, у житті такої людини, як Робесп’єр, усе зрозуміло, усе розгортається просто і ясно без жодних зусиль. Його приватне життя – лише відображення життя публічного. Жодної інтриги; ніяких заплутаних подробиць. Вдома він такий же, як на Установчих зборах чи у Конвенті; це – сцена без завіси, без куліс, де актори вбираються і роздягаються в присутності глядачів.
Тож ті, хто чекає з мого боку на розкриття якихось вчинків мого брата Максиміліана, будуть розчаровані. Що я можу їм розповісти? З трибуни обох Зборів, членом яких він почергово ставав, він говорив те, що думає; і те, що він не говорив з трибуни Установчих зборів чи Конвенту, він казав з трибуни клубу якобінців; те, що не висловив усно, він написав і оприлюднив. Отак він видавав у 1792 році часопис під назвою «Захисник Конституції», де викладав результати своїх тривалих роздумів.
Коли Установчі збори після подій 5–6 жовтня було перенесено з Версаля до Парижа, Максиміліан зі своїм другом, якого дуже любив, винаймав наполовину доволі скромну квартиру на вулиці Сентонж, в кварталі Маре. Цей молодий чоловік через свою діяльність