Робесп’єр повернувся до Парижа, де його присутність була потрібна більше, ніж будь-коли. Аристократи подвоїли свої зусилля, щоб зірвати революцію, і повернути Францію до старого режиму. Патріотам треба було подесятирити свої сили, аби перешкодити здійсненню злочинних намірів аристократії. [У нотатках, залишених мені Шарлоттою Робесп’єр тут є прогалина. – Л.]
Обох моїх братів мешканцями Парижа було обрано членами Конвенту. Раніше, у своїй секції, Максиміліана було обрано членом нової повстанської комуни, яка 10 серпня замінила колишню паризьку комуну. Він ніколи не очолював цієї повстанської комуни. Тож пані де Жанліс дивним чином помилилася, коли приписала моєму братові образливий вислів на адресу однієї придворної дами, яку він нібито допитував як голова комуни. Я не пам’ятаю цього вислову. Але дуже добре пам’ятаю, що читала про це звинувачення мого брата з боку пані де Жанліс в одному з пояснень наприкінці одного з її романів. Якщо ця дама не була засліплена ненавистю до Робесп’єра (а ненависть позбавляє об’єктивності), вона б не поспішала приписувати йому висловлювання, про яке йде мова. Вона б могла отримати додаткову інформацію про це від людини, яка його промовила, оскільки це було насправді, і тоді вона б дізналася, що цією людиною був Бійо-Варенн, і саме він очолював повстанську комуну.
Невже мій брат знущався над переможеними 10 серпня, вживав до них страшні образливі висловлювання? Він, який склав з себе повноваження суспільного обвинувача, оскільки в душі відчував до них відразу, оскільки замість обвинувачення підсудного завжди брався за його захист?
Або пані де Жанліс приписала моєму братові висловлювання Бійо-Варенна через незнання, або зробила це цілком свідомо: в останньому випадку її вчинок є ганебним. Одного цього вчинку достатньо, щоб заплямувати її репутацію. У першому випадку, її вина є меншою; але принаймні він демонструє, з якою упередженістю судять мого нещасного брата Максиміліана. Почули про образливе висловлювання і, не поцікавившись з чиїх вуст воно пролунало, приписують моєму братові. О, Наполеон мав рацію, коли сказав, що Робесп’єр став цапом-відбувайлом революції, і провину за усі беззаконня інших звалили на нього. Чи не є це одним із тисячі інших доказів? І якби хотіли уважно дослідити політичне життя мого брата, як описують його вороги, хіба не побачили б там, як у цьому випадку, що на нього покладено відповідальність за купу ганебних вчинків, які були йому зовсім чужі? Як можна далі говорити про людську справедливість, коли я бачу, що ціле покоління без примусу приймає на віру усі ці наклепи, які так охоче поширюють проти мого брата його вороги. О прийдешнє покоління! Єдина надія на тебе, ти виправдаєш мого брата, ти визначиш йому його справжнє місце в історії, бо лише ти судитимеш безпристрасно!
Розділ