Я вирішила витягти свого брата з її рук і для цього намагалася дати йому чітко зрозуміти, що в його становищі, маючи такий високий чин в політиці, йому слід було б мати своє окреме помешкання. Максиміліан визнав обґрунтованість моїх аргументів, але довго не погоджувався на мою пропозицію покинути родину Дюплє, щоб їх не засмутити. Врешті, хоч і не без зусиль, мені вдалося переконати його винайняти квартиру на вулиці Сен-Флорантен.
Пані Дюплє сильно гнівалася на мене, мабуть, вона все життя тримала на мене злість. Тож деякий час ми жили самі, мій брат і я. Раптом Максиміліан захворів. Нездужання не було небезпечним, та він потребував постійного догляду, і, звичайно, йому його не бракувало. Я ні на хвилю не лишала його наодинці і постійно чергувала коло нього. Коли йому покращало, пані Дюплє прийшла його провідати. Вона не була поінформована про його хворобу і наробила багато шуму через те, що її не попередили. Вона почала говорити мені дуже неприємні речі, сказала, що моєму братові бракує необхідного догляду, що її родина, де йому нічого не бракувало, доглядала б його в себе ретельніше. Тут вона почала тиснути на Максиміліана, щоб той повернувся до них. Мій брат відмовився, спочатку нерішуче, тоді вона подвоїла свої наполегливі прохання чи, краще сказати, свій одержимий тиск на нього. Робесп’єр, попри мої зауваження, врешті вирішує піти слідом за нею. «Вони мене так люблять, – каже він мені, – у них стільки люб’язності, стільки доброти для мене, що буде невдячно з мого боку відштовхувати їх».
Тільки з цього випадку можна скласти уявлення про мого брата Максиміліана. Він поступається пані Дюплє, він наважується покинути своє помешкання, повернутися на пансіонне утримання в чужому домі, тоді як він має свій дім, своє житло, оскільки не хоче засмутити людину, яку вважає своїм другом. Я зовсім не нарікаю на нього. Я далека від думки, щоб випоминати йому. Але ж, зрештою, невже він не міг подумати, що, віддавши перевагу пані Дюплє, вразив мене щонайменше так само, як його відмова вразила б цю даму? Невже йому треба було балансувати між мною і пані Дюплє? Невже йому треба було жертвувати мною на користь неї? Після усіх цих образливих слів, після того, як вона викричалася на мене за те, що я начебто не забезпечила братові достатнього догляду, чи не слід йому було б, добре знаючи якраз зовсім протилежне, подумати про те, що, покинувши мене і довірившись опікуванню пані Дюплє, він підтвердив її слова? Між тим мій брат мене ніжно любив. Його дружні почуття до мене були в тисячу разів сильніші за ті, що він міг відчувати до чужої людини. Як тоді пояснити цю суперечність? Ось так: Максиміліан – втілення самопожертви, він не належав