Утім, не потрібно думати, що ця м’яка вдача, ця благодушність виключали непохитну твердість характеру мого старшого брата. Навпаки, він мав силу волі і нестримну енергію. Його керівництво на чолі уряду впродовж близько двох років довело, що він був сильний, наче бронза і граніт. Однак ця енергія, ця непохитність змішувалися у ньому з такою привітністю, що зачаровувала усіх, хто бачив її зсередини. Нехай всякий, хто бачився з Максиміліаном, спробує це заперечити. Усі, хто контактував з ним особисто, хто бачив його у ті хвилини, коли він виливав душу і показував її такою, як вона є, визнають, що ніхто не керував урядом більш сильною рукою і також ніхто не був м’якшим і стриманішим у приватному житті. Як це пояснити? А так, що поруч з вишуканою чутливістю він мав глибокі переконання, і коли йшлося про ці переконання, вони підкорювали усе навколо.
Люб’язність мого брата у стосунках з жінками викликала симпатію з їхнього боку. Деякі з них, на мою думку, мали до нього більш ніж звичайні почуття. Одна з них, панянка Дезорті, покохала його, а він її. Тато цієї молодої особи був одружений вдруге з однією з моїх тіток. Від першого шлюбу у нього було двоє синів і три дочки. Коли мого брата обрали депутатом до Генеральних штатів, він вже два чи три роки припадав за панночкою Дезорті. Кілька разів поставало питання шлюбу, і, мабуть, Максиміліан одружився б з нею, якби не голоси співвітчизників на виборах, які висмикнули його з принад приватного життя і жбурнули у вир політичної кар’єри. Панянка Дезорті заприсяглася, що буде належати лише йому і нікому більше, втім не додержала своєї обіцянки і під час сесії Установчих зборів віддала свою руку іншому. Мій брат нічого не знав про клятвопорушення, поки не повернувся до Арраса по закінченню Зборів; він був сильно і болісно ним вражений.
Завдяки своїм успіхам в адвокатській діяльності Максиміліан познайомився з багатьма представниками аристократичного класу. Він був у їхньому колі дуже популярним. Провідні родини Арраса були щасливі приймати його в себе. Якби мій брат любив багатство та почесті, то без особливих зусиль зміг би задовольнити свої пристрасті та одружитися з багатою спадкоємицею Арраса, однак його безкорисливість та байдужість до того, що стосується його власних справ, завжди відганяли від нього цю ідею.
Він мав багато друзів, яких дуже любив. До їх числа належав п. Лєдюк, адвокат, що вийшов на пенсію, людина з визначними заслугами; п. Еме, настоятель катедри Арраса, якого приятелі прозвали «мудрець»; п. Девік, настоятель у тій же катедрі, який був викладачем у колежі Людовіка Великого під час навчання там Максиміліана; вони, як брати, любили один одного; п. Бюіссар, дуже поважний вчений; пани Лянглюа, Шараман, Ансар та інші – молоді та дуже талановиті адвокати. Мій брат вважав, що може також зарахувати до числа своїх друзів панів Дерюзе – генерального адвоката, Дюбуа-де-Фоссо, який згодом став мером Арраса, та інших; втім, пізніше