Я не впевнена, що на мого молодшого брата було зведено наклеп, як і на Максиміліана, і навіть чути про таке не хочу. Але я знаю, що його вбили за те, що він сказав: «Я поділяю чесноти свого брата». Ця заява стала для нього смертним вироком… Якою ж мораллю керувалися люди, що прирекли на смерть найзавзятіших демократів?
Та їм цього було замало, і вони продовжили переслідувати свої жертви навіть після того, як поклали їх у могилу. Стративши добру людину, непідкупного Максиміліана, кати взялися його звинувачувати з такою завзятістю, що мій бідний брат виглядав негідником не лише на батьківщині, але й в інших країнах. Вони скрізь виливали на нього свою жовч: у брудних пасквілях, газетах, біографіях і навіть у романах. Вони доклали всіх зусиль, щоб ввести в оману більшість народу, укупі з мислителями, які неминуче б відкрили собі очі на правду, якби захотіли взяти на себе клопіт відділити її від безглуздої та ганебної брехні, що очорнила пам’ять про моїх братів.
Негідники більше переймалися, як поширити брехню, ніж тим, як докопатися до правди.
Утім, я не можу повірити, що серед стількох людей, завжди готових прийняти хибну думку, не знайшлося принаймні декількох, які не готові судити інших, які задумаються над безглуздістю звинувачень, що нависли над моїми братами. Звинувачень, які позбавлені доказів і базуються лише на неприязні їхніх ворогів.
Правда для одних неприємна, інші до неї байдужі. Ось чому її приховують століттями. Честь і хвала вільним від пересуду душам, що присвячують себе торжеству правди.
Якщо існують люди, які були зацікавлені очорнити моїх братів, викривити їхні наміри, то принаймні наступні покоління, які мають виключне право давати оцінку видатним особистостям, доведуть їхню невинуватість і відновлять факти з правдивої точки зору. Тим, хто вперто дотримується хибної думки про моїх братів і попри всю очевидність вважає, що вони заслуговують на суворий осуд, що все ще поширений в багатьох головах, варто було б замислитися хоча б над тим, що двоє людей, які усе своє життя практикували добропорядність, не могли зненацька стати негідниками. Великий поет мав рацію, коли казав:
Ти знаєш: хто в гріхи великі вдатись має,
Той завжди з огріхів маленьких починає,
Хто має Божеський закон переступить,
Той приписи земні порушує щомить,
Бо, як приречено від мудрої природи,
Ведуть до злочину помилок довгі сходи.
Ніколи ще ясних невиннощів чоло
Не повивалося одразу в темне зло.
О брате мій, Максиміліане! Якби, віддаючи данину твоїй пам’яті, я могла передати усім чесним і добропорядним душам такі переконання і погляди, які були у тебе! Від самого народження ти не припиняв дотримуватися справедливості і проявляв її гідними похвали вчинками. Про це знають і можуть підтвердити усі, хто був з тобою знайомий, проте, досі ніхто з них не наважився сказати – такого великого страху нагнали на них твої вороги. Ах! Якби у душах твоїх наклепників залишились хоч якісь людські почуття, вони б розривалися від каяття!
О брати мої! Мої дорогі й бідолашні брати! Скільки ж вам довелося страждати, бачачи у людях стільки підступності! Ви б страждали ще більше, якби знали, що брехня ваших ворогів увінчалася успіхом, на який вони сподівалися. Та ви не могли такого передбачити: ваша совість запевнила вас, що ніщо не здатне заплямувати добре ім’я. Щаслива безтурботність, яка не знайома негідникам! Єдине, чого вони не змогли вас позбавити, і єдина втіха сестри, яка вас шанує і за вами плаче.
Розділ перший
Дитинство Максиміліана Робесп’єра. – Смерть його матері і батька. – Початок навчання у колежі в Аррасі. – Його розваги. – Історія з голубом. – Він вирушає до паризького колежу Людовіка Великого. – Його блискуче навчання. – Він – улюбленець викладачів і однокашників. – Він – захисник пригноблених. – Він вивчає право. – Він стає адвокатом Паризького парламенту. – Мотиви, що спонукали його до вибору цієї професії.
Максиміліан був найстаршим з чотирьох дітей. Він мав брата і двох сестер. Наш батько був адвокатом у провінційній раді Артуа. Він мешкав в Аррасі, де заслужив велику шану за свою чесність і порядність. В місті його усі поважали і любили. Ми мали горе втратити матір у віці, коли особливо потребували її уважної турботи і ніжного піклування. Максиміліанові було лише сім років. Я була молодша за нього на рік і вісім місяців. Нашому молодшому братові пішов другий рік, наскільки я пам’ятаю, він був ще немовлям. Що ж до нашої молодшої сестри, їй було, здається, три або чотири роки.
Хоч якою я була малою, та я досі пам’ятаю маму, і ці спогади, через більше ніж шістдесят років, розчулюють мене і зволожують мої очі. О, як може не зберегтися в пам’яті така чудова мати! Вона так нас любила! Максиміліан теж не міг згадувати про неї без емоцій: щоразу, як ми говорили про неї під час