У той час, як пані Рікор і мене завзято розпитували і наше становище перед цими, мало не оскаженілими людьми, ставало дедалі скрутнішим, Робесп’єр-молодший і Рікор мали дуже жваву розмову з представниками муніципалітету. Останні говорили з ними загрозливим тоном і, здавалося, хотіли зробити їх відповідальними за ті події, коли було скинуто жирондистів. Обидва представники Конвенту поводилися гідно, висловлювалися твердо і рішуче, чим справили враження на громаду Ліона. Мій брат і Рікор вийшли з ратуші, знову сіли до екіпажа і хвильку порадилися з нами, чи залишатися на ніч у Ліоні, чи не було б розважливіше продовжити подорож, через побоювання, що ліонці можуть заарештувати одного і другого, як вони, зовсім недавно, арештували двох їхніх колег. Остання думка видалася нам розумнішою, і ми поспішили покинути Ліон.
Однак оскільки чутки про подорож двох членів Конвенту не могли не поширитися вздовж шляху до Ніцци, який ми собі обрали, а наші денні переїзди були короткими, то існувала небезпека, що мешканці Провансу, які загалом були налаштовані вороже, могли вдатися стосовно Робесп’єра та Рікора до якихось крайніх заходів. Отже, ми відмовилися від основної дороги і поїхали путівцями, що привели нас до Маноска.
У цьому містечку ми пробули два дні. Сталося так, як ми і передбачали: було відомо, хто ми, на нас дивилися дуже недоброзичливо, і я можу навіть сказати, що з огляду на їхнє сильне роздратування, наше перебування у Маноску не було безпечним. З нами були двоє жовнірів, які стали нам у пригоді. Щоразу, коли поставало питання, як продовжувати далі нашу подорож, вони йшли вперед розвідувати місцевість. Ми вже дісталися берегів Дюранс, яку треба було перетнути, як наші вартові поспішно повернулися, щоб сказати, що на протилежному березі – озброєні марсельці з гарматами.
Марсель відкрито підняв прапор повстання, він відправив повстанські загони у різних напрямках, щоб піднімати сусідні департаменти. Якраз один з цих загонів нам так недоречно зустрівся, коли треба було переправитися через Дюранс. Ми розвернулися і поїхали назад до Маноска з наміром рушити звідти іншою дорогою. Але, перш ніж вдруге покинути це місто, двоє представників Конвенту авторитетно зажадали перерізати поромні канати. Їх не послухали. Мешканці стали у загрозливу позицію. Мій молодший брат і Рікор повторили свою вимогу, і чи то їхні слова мали такий авторитетний вплив, чи то в мешканців ще були якісь залишки поваги до державної влади, представники якої вимагали перерізати канати, але вони послухалися, втім, канат було перерізано лише один. Робесп’єр і його колега вдали, ніби нічого не помітили, ніби пором виведено з ладу, хоча й добре знали, що він ще може переправити наших ворогів, як згодом і сталося.
Ми залишили Маноск і з двома жовнірами попереду вирушили до Форкальк’є. Мер Маноска, який був патріотом, наздогнав