Дівчина не була красунею, помітила я, дивлячись на неї знову. Це було щось інше. Неначе картини доньки актора Джона Х’юстона. Її обличчя могло бути оманливим, але всі інші процеси були в дії. Це було краще, ніж краса.
Чоловік за стійкою нахмурився.
– Я казав тобі, – сказав він. – Я більше не дозволю зайти жодній з вас, досить.
Дівчина ліниво посміхнулась йому, піднявши руки вгору. Я побачила волосся в неї під пахвами.
– Агов, – сказала вона. – Я просто хочу купити туалетний папір.
– Ви крали в мене, – сказав чоловік, почервонівши. – Ти і твої подружки. Босоніж бігали повсюди брудними ногами, намагаючись спантеличити мене.
Якби такий гнів обрушився на мене, я була б страшенно налякана, але дівчина була спокійна. Навіть жартувала.
– Такого не могло бути, – вона задерла голову. – Може, це був хтось інший.
Він схрестив руки.
– Я запам’ятав тебе.
Дівчина змінилася на лиці, її очі озлобилися, але вона досі усміхалася.
– Гаразд, – сказала вона. – Говоріть, що хочете.
Вона глянула на мене, її погляд був холодний і далекий. Неначе вона мене ледь бачила. Мене пронизало бажання. Я сама здивувалася, як сильно я не хотіла, щоб вона зникала.
– Забирайся, – сказав чоловік. – Геть.
Перш ніж піти, вона показала язика чоловікові. Просто пискнула, неначе маленьке нестерпне кошеня.
Я повагалась якусь мить, перш ніж вийти надвір, услід за дівчиною. Але вона вже перетинала парк у швидкому темпі. Я поспішила за нею.
– Агов! – крикнула я. Вона і далі йшла.
Я повторила голосніше, і вона зупинилася, даючи можливість її наздогнати.
– Який нікчема, – сказала я. Я, мабуть, сяяла, як яблуко. Щоки почервоніли від легкого сп’яніння.
Вона вороже глянула в напрямку крамниці.
– Жирний козел, – пробурмотіла вона. – Я не можу навіть купити туалетного паперу.
Вона нарешті, здається, впізнала мене, довго розглядаючи моє обличчя. Я могла сказати, що вона роздивлялася мене, як нову копійку. Моя сорочка з нагрудником, подарунок моєї матері, вважалася модною.
– Я вкраду його, – сказала я, мій голос був надто чітким. – Туалетний папір. Легко. Я постійно краду звідти товар.
Мені було цікаво, чи повірить вона мені. Мабуть, було очевидним те, що я брешу. Але, можливо, їй подобалось це. Безумство мого бажання. Чи, може, вона хотіла подивитись, чим все закінчиться. Багата дівчина приміряє лайкові рукавички злочинності.
– Ти впевнена? – запитала вона.
Я знизала плечима, моє серце шалено билося. Якщо вона мені і співчувала, то я того не помічала.
Моє незрозуміле повернення здивувало чоловіка за стійкою.
– Знову повернулася?
Навіть якби я справді хотіла спробувати вкрасти щось, це було б неможливо. Я проходила між рядами, намагаючись стерти з обличчя будь-які ознаки