Дівчата. Емма Клайн

таким привабливим, як батько, та все ж. Вона намагалася дотягтися кінчиками пальців до його руки.

      – Чотирнадцять років, так? – перепитав Френк. – Готовий побитись об заклад: від хлопців відбою нема.

      Дорослі завжди дражнили мене з приводу хлопців, але я вже досягла того віку, коли це більше не сприймалось як жарт, це було переконання, що хлопці фактично мають добиватися мене.

      – Ох, оравою ходять, – відповіла я, і мама звернула увагу на непривітність у моєму голосі. Френк не показав, що помітив, широко усміхаючись до матері, поплескав її по руці. Вона теж усміхалася, але нещиро, переводила погляд то на мене, то на нього через увесь стіл.

      У Френка були золоті копальні в Мексико.

      – Там немає жодних правил, – казав він. – Дешева робоча сила. Цього більше, ніж достатньо.

      – І скільки золота ви знайшли? – запитала я. – Я маю на увазі, вже.

      – Ну, щойно все обладнання буде на місці, я знайду тонну. – Він надпив з келиха, залишаючи жирні відбитки пальців. Моя мама зм’якла від його погляду; її плечі розслабилися, губи розімкнулися. Того вечора вона мала молодий вигляд. У мене був дивний напад материнського почуття щодо неї, і дискомфорт від того змусив мене здригнутися.

      – Можливо, я візьму вас туди, – казав Френк. – Вас обох. Маленька подорож до Мексики. Квіти у волоссі. – Він тихо відригнув і проковтнув, а моя мама почервоніла, наливаючи вино собі в келих.

      Матері подобався цей чоловік. Виконувала свої дурнуваті вправи, щоб подобатися йому без одягу. Вона була доглянута і сп’яніла, її обличчя виражало палке прагнення любові.

      Думка про те, що моїй матері чогось не вистачає, була нестерпна. Я дивилася на неї, хотіла усміхнутися, щоб показати, що в нас все гаразд, в обох нас. Але вона не дивилася на мене. Натомість її увага була прикута до Френка, чекаючи, аби отримати все, що він хотів їй дати. Я тісніше стиснула свої руки під столом.

      – А як же ваша дружина? – запитала я.

      – Іві, – шикнула мама.

      – Усе гаразд, – сказав Френк, піднявши руки вгору. – Це справедливе питання. – Він сильно потер око, а тоді опустив виделку. – Це складні речі.

      – Нічого складного, – відповіла я.

      – Грубе дівчисько, – сказала мама. Френк поклав руку їй на плече, але вона вже встала, щоб прибрати посуд, її обличчя виражало сувору зайнятість, і Френк подав свою тарілку зі схвильованою усмішкою. Витираючи сухі руки об джинси, я не дивилася ані на неї, ані на нього. Я зривала шкірку навколо нігтя, смикала, аж доки не відірвала, що хотіла.