– Майя мила, – сказала Конні. – Справді мила.
– Ми могли б подивитися фільм усі разом. – Я наполягала, щоб уникнути перспективи нудно провести літо. Майя була не така вже й погана, казала я собі, хоч їй і не можна їсти цукерок і попкорну, оскільки вона носить брекети, але так я могла уявити це, нас утрьох.
– Вона вважає, що ти паскуда, – сказала Конні. Вона знову повернулася до вікна. Я втупилася на мереживні фіранки, які допомагала Конні підрублювати за допомогою клею, коли нам було дванадцять. Я прочекала надто довго, було очевидним, що моя присутність у кімнаті була помилкою і було зрозуміло, що мені нічого не залишалося, окрім як піти, напруживши горло, попрощатися внизу з батьком Конні – він збентежено кивнув мені – і з брязкотом витягти велосипед на дорогу.
Чи почувалася я коли-небудь такою самотньою раніше, увесь день будучи нікому не потрібною? Я ледь не сприймала біль у животі за насолоду. Все ж бодай якесь заняття, переконувала себе, ідеальна можливість згаяти час. Я робила мартіні так, як батько мене вчив, розхлюпуючи вермут по руках, і ігнорувала, проливши його на барну стійку. Я завжди ненавиділа келихи для мартіні – ніжка і смішна форма дещо бентежили, неначе дорослі дуже сильно намагалися бути дорослими. Натомість я наливала його в чашку для соку, із золотавим ободком, і примушувала себе пити. Тоді робила ще одне і випивала теж. Було весело почуватися вільною і задоволеною власним домом, усвідомлювати, незважаючи на потік веселощів, що меблі завжди були огидні, а стільці важкі й манірні, як ґарґулії. Щоб помітити, що повітря прикрашає тиша, що штори завжди затягнені. Я відкрила їх і щосили намагалася підняти вікно. Надворі було жарко – я уявила батька, сердитого за те, що я впустила жарке повітря в дім, – але все одно залишила вікно відчиненим.
Матері не буде вдома цілий день, алкогольний напій допомагав згладити самотність. Було дивно, що я так легко могла почуватись інакше, що був безвідмовний спосіб пом’якшити гіркоту мого суму. Я могла пити, аж доки мої проблеми не здавалися компактними і милими, як я того й бажала. Я примушувала себе полюбити смак, дихати повільно, коли відчувала нудоту. Мене вивертало на покривало, яке я згодом відчищала від їдкого блювотиння, так, що залишався лише різкий, набридливий гострий запах у повітрі, який мені фактично подобався. Я перекинула лампу і зробила темний макіяж очей, недосвідчено, але з пристрасною увагою. Сіла перед маминим дзеркалом, на якому підсвічення мало різне налаштування: офіс. Денне світло. Сутінки. Кольорові вогні, мої риси обличчя були білі, немов у привида, коли я увімкнула функцію «Штучний день».
Я намагалася читати уривки із книжок, які мені подобалися в юності. Розпещену дівчину було відправлено в підземелля, до міста, у якому правлять гобліни. Оголені колінця дівчинки в дитячому платтячку, подряпини, отримані в темних лісах. Зв’язана дівчина на ілюстраціях збуджувала мене так, що я була змушена їх перегляд ділити