Найбільше лякає те, що неможливо визначити причину, момент, коли все змінилося. Коли вперше погляд на глибокий виріз сукні на спині іншої жінки починає змішуватися з усвідомленням, що дружина в іншій кімнаті.
Коли музика стихла, я знала, що зараз зайде мама, щоб побажати на добраніч. Це був момент, якого я боялась, – помітити, як її локони ослабли, помада розтерлася навколо рота. Коли вона постукала, я подумала про те, щоб удати, ніби сплю. Але в мене було увімкнене світло: двері відчинилися.
Вона злегка скривилася:
– Ти ще не роздягалась.
Я могла проігнорувати її або випалити якийсь жарт, але не хотіла завдавати їй болю. Не тоді. Я сіла.
– Було гарно, чи не так? – сказала вона, прихилившись до одвірка. – Уважаю, реберця мені вдалися.
Можливо, я щиро думала, що мати хотіла б знати. Чи, може, я хотіла, щоб вона заспокоїла мене, пояснивши все по-дорослому.
Я прочистила горло:
– Дещо сталося.
Я відчула, як вона напружилася, стоячи на дверях.
– Ох?
Згодом я картала себе, згадуючи про це. Вона, очевидно, вже знала, чого чекати. Очевидно, хотіла, щоб я мовчала.
– Батько говорив, – я повернулася до черевика і зосереджено рухала пряжкою. – З Тамарою.
Вона видихнула:
– І? – вона злегка усміхнулася. Безтурботною усмішкою.
Я була збентежена: вона, очевидно, знала, що я мала на увазі.
– Це все, – сказала я.
Мати глянула на стіну.
– Єдине, що було не так, – це десерт, – мовила вона. – Наступного разу натомість я б зробила мигдальне печиво, кокосово-мигдальне печиво. Ці мандарини було незручно їсти.
Я мовчала, від шоку ставши настороженою. Я зсунула черевики і поклала їх під ліжко, один біля одного. Я пробурмотіла на добраніч, нахилила голову, щоб мати мене поцілувала.
– Вимкнути тобі світло? – запитала мама, затримавшись на дверях.
Я похитала головою. Вона тихо зачинила двері. Як сумлінно вона повертала ручку, аби двері клацнули, щоб зачинитися. Я пильно дивилася на свої почервонілі ступні, на яких залишилися відбитки черевиків. Думала про те, які стиснені і дивні вони на вигляд, зовсім не пропорційні, і хто може полюбити когось, у кого такі ступні?
Мама говорила про чоловіків, з якими вона зустрічалася після батька, з відчайдушним оновленим оптимізмом. Я бачила, як віддано вона трудилася: робила вправи на баннім рушнику у вітальні, її леопард був укритий смужками поту. Вона могла лизнути долоню і понюхати, щоб перевірити своє власне дихання. Вона зустрічалася з чоловіками, у яких на шиї були фурункули в тих місцях, де вони порізалися під час гоління, чоловіками, які не могли оплатити чек і зі вдячністю дивилися на маму, коли вона витягувала свою кредитну картку «Аер Тревел». Вона знаходила таких чоловіків і, здавалося, була