Степан Бандера. Микола Посівнич

Калуш. Конгрес відбувся в Академічному домі, що на вулиці Супінського, 21 (нині вулиця Коцюбинського), – студентському гуртожитку, збудованому на кошти Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. Завданням конгресу було сформувати організацію, розробити й затвердити статут Союзу, узгодити структуру організації та подальшу діяльність. Ця організація мала на меті, по-перше, згуртувати студентів у Польщі, по-друге, налагодити роботу як у напрямі фахової підготовки студентів, так і в напрямі систематичної просвітницької діяльності серед українського населення. На початку великодніх канікул 1932 р. він поїхав у краєзнавчо-туристичну подорож до Перемишля, Кракова, Бельско-Бяли та інших місцевостей на лінії Краків – Тєшин. Деякий час Бандера працював у львівському бюрі товариства «Сільський господар», де займався піднесенням агрокультури селян на західноукраїнських землях та був членом українського спортивного товариства «Сокіл».

      За словами чільного пластуна й дослідника «Пласту» Юрія Юзича, на початку 1930-х рр. польсько-українські взаємини були надзвичайно напруженими: поляки вдавалися до жорстких репресій, українці – до терору проти окремих окупантів. Академічна вулиця у Львові (сучасний проспект Шевченка) була своєрідним полем бою з членами польських студентських товариств. Поляки здирали з голів українських студентів «мазепинки» (головні убори на взірець тих, які були в січових стрільців), наші ж здирали їм «мацєюфкі» (корпоративні головні убори студентів польських організацій). Одного вечора українці вирішили зробити генеральний наступ на ворога. Степан Баба Бандера мав бути приманкою: малий, худорлявий, скромного вигляду, він мав сам вийти на Академічну вулицю в «мазепинці». А на незначній віддалі за ним – бойовий кулак українців. Хитрість вдалася. Побачивши слабкого «ворога», польські студенти тісним кільцем оточили жертву, щоб врешті кинутися на неї з кулаками, палицями, криком. «Баба» не здавався, захищаючись палицею від ударів, захищав «мазепинку» на голові та саму голову з нею. «Зацєнта бестія – даць му!» («Затятий звір, вмажемо йому!») – заохочували себе поляки. Коли назбиралася велика юрба, щойно тоді студенти-українці пішли в наступ. Бруківка зачервоніла кров’ю. «Бабина» мазепинка була не тільки відбита, у полон було взято декілька «мацєюфок», щоб опісля довго висіти в Академічному домі.

      1930 р. в Калуші Степан Бандера організував місцеву молодь для кінної зустрічі-привітання з нагоди приїзду митрополита ГКЦ Кир Андрея Шептицького. Польська поліція, знаючи про такі наміри, стягнула озброєні підрозділи, щоб не допустити до такої привітальної акції. У вирішальний момент протистояння Степан Бандера дав наказ: «Галопом!» – і його кінна група прорвала поліційний заслін та вчасно з’явилася біля трибуни для привітання митрополита. Утім, після служби Божої за це отця Андрія й Стефка заарештувала польська поліція.

      Після звільнення зі слідчого арешту польської поліції в червні 1932 р. Бандера повернувся до батька в Старий Угринів, де пробув до жовтня, а тоді переїхав до Львова й разом із