От ходили, співали, гралися і згадали про Марену. Юрба кинулась до річки – топити цю Марену. Пошматували її та й кинули у воду, а самі дівчата стали у воду віночки класти: хто зі свічкою, а хто просто пускає, на милого ворожить. Хлопці в цей час не підходили до дівчат. Навіщо їм ті ворожіння дівчачі? Треба хмиз збирати, щоб Купала палити. А від річки линули ніжні голоси. Кожна чекала, куди попливе її вінок, який покаже, де живе миленький і коли заміж забере.
Ой, у полі, де пшениченька,
Походжала там русалонька.
Русалонька, як та квіточка,
У віночку та й голівонька.
Ой, на Івана, ой, на Івана
Красна дівка зілля конала.
Квіти збирала, віночок плела,
Далі водою та й випускала.
– Плинь, віночку, по синій хвилі.
Поплинь, віночку, де живе милий…
Деякі парубки за старим звичаєм, роздягнувшись, виловлювали віночки тих дівчат, до яких мали симпатії, а тоді ганялися за ними, щоб поцілувати. А дівчина втікала, відмовляючись від віночка, бо це, мовляв, не її…
Уже хтось запалив вогнище і всі побігли швидше, щоб подивитись, як горить Купала, та кинути у вогонь трохи хмизу, щоб згоріли чари відьомські. А як вогнище прогоріло, то хлопці почали плигати через вогонь. Потім знайшлися і пари, які стрибали разом, узявшись міцно за руки, щоб купальський вогонь не розлучив їх. Як цей вогонь став згасати, то чимало парубків пішли до гаю – шукати цвіт папороті, а великий гурт молоді усівся біля багаття, і полинули купальські пісні про кохання…
Єднання
Після Купала життя завирувало з новою силою. Треба було косити пшеницю, жито, ячмінь, а далі – просо… Уже наближався й Спас.
Дуже мало було часу на такі жадані зустрічі Андрія з коханою Даринкою, а коли вони відбувалися, то вже, мабуть, тільки зорі і ті не могли намилуватись їхнім коханням та вогнем жаги… Андрій працював не покладаючи рук, бо мав надію, що батько дозволить йому засватати Даринку, без якої і життя було немилим.
Одного разу, впоравшись із роботою, Андрій спитав батька, чи подобається йому Даринка, донька Михайла Олійника. Батько, поглянувши з посмішкою на нього, ствердно кивнув головою. Спав камінь із серця закоханого Андрія, і він уже рахував дні, коли закінчиться Пилипівський піст і можна буде засилати сватів. Після Покрови самий раз оженитися та привести у батьківський дім кохану Даринку. Довго цього дня радилися в оселі Підлужних. Як же все влаштувати, щоб і молодятам було добре, і перед людьми не соромно?
Після Спаса вирішили засилати сватів, щоб ще цього року, як Бог дасть, оженити Андрія. Як гадалося, так все й сталося: восени в домі Підлужних з’явилась гарненька і чепурненька невістка Даринка. Поки молодих відділять до свого житла, вони зимуватимуть з усією сім’єю Підлужних, а саме від цього так раділи менші – Миколка та Галинка. Вони увесь час крутилися