– Хлопці, прориваймося! Бийте всі в один бік, на того, хто в кольчузі!
Усі наполегливо стали тиснути на того бусурмана, який, напевне, був старшим, і декілька разів діставали його, проте ногаєць завзято захищався, і кольчуга не раз допомагала йому. У якусь мить він не встиг ухилитися, пропустив удар і, зігнувшись, відступився. Тепер усі четверо, махаючи шаблями, стали виходити з оточення. Навпроти Андрія бився завзятий татарчук, який вправно володів зброєю. Хлопець ніяк не міг дістати його своєю шаблею. Коли поранили старшого, ногайці послабили натиск, і Андрій, зловчившись, черкнув татарчука по плечу та полоснув по щоці. Він спритно перекинув криву шаблю в ліву руку і продовжував рубатися. Тут Андрій почув болісний зойк батька, побачив, як він, схилившись до голови коня, безсило сповзав до землі.
– Хлопці, за батька – рубай бусурманів! – ошаленіло закричав Андрій і вдарив по голові ближчого до нього татарчука.
Хлопці завзято рубали на всі боки нападників і пробивалися через оточення. Андрій затримався, аби глянути, що з батьком, і в цей час щось важке і незрозуміле гупнуло його по голові. Він відчув тупий біль, і тисячі сонць засліпили йому очі, а з душі вирвався крик розпачу: «Батьку! Даринко!..»
Козацький роз’їзд
Була середина липня. Полем їхав кінний роз’їзд. Уже тиждень об’їжджали степ козаки, шукаючи ногайські чамбули, які пробилися в Україну. Це ж про них сповістили посланці із Запорозької Січі. У Великокозирщанській паланці всі були готові дати відсіч ногайцям, проте навкруги панував спокій. Так само мирно висіли жайворонки над степом, кружляли шуліки, а від тупотіння козацьких коней в нірки стрімголов кидались ховрашки. Діставшись до витоку річки Кільчені, де була дозорна вежа, молодий козак Запара заліз нагору, бажаючи роздивитися все навкруги з височини пташиного лету. Раптом далеко на півдні побачив чорні дими, що стовпами стояли над обрієм. Крикнув старшому, Миколі Пантюсі, що бачить багато димів.
Тепер уже Микола швидко поліз нагору і, оглянувши все довкола, крикнув:
– Татари побіля Самари!
Усі вихопили шаблі і стали стривожено розглядатися, а Микола, спустившись із вежі, наказав зайняти зручну залогу для захисту. Запару і Мостового послав негайно сповістити про появу татар у Великокозирщині сотнику Грищенку. Надвечір тут уже зібралась добра сотня козаків, але ворожих роз’їздів не помічали. Сотник заходився розміщувати людей на ніч, щоб уранці відправитися до Самари на допомогу християнському люду. Розмістилися навколо вежі, виставили