Присмак волі. Володимир Кільченський

школі: «Отче наш, іже єсі…» Прочитавши про себе молитви, Андрій знову згадав монастир, своїх друзів-наставників Симеона та Івана, і вже на душі ставало спокійніше, і хлопець промовляв подумки: «Я не загину, я хочу жити та побачити свою родину… Господи, покрий мене своєю міцною рукою, не дай загинути душі моїй, амінь!»

      Перед обідом підійшли до річки Росі, де вже перейшов брід майже весь полк Мартина Пушкаря. Андрій з Орликом не вперше переходили річку, тож вони у складі шеренги з десяти верхових впевнено просувалися до протилежного берега. Вода сягала Орлику під груди, і Андрій здивувався цій мілизні, проте, побачивши неподалік вози з камінням, зрозумів: тут уже попрацювали прокладальники, які пристосували кам’яний брід під перехід війська.

      Їхня сотня знову йшла позаду полку, і раз по раз сотники направляли по черзі козаків, щоб вони наглядали по боках руху війська. Настала черга й десятці Рівного, і вершники тісним гуртом відділились від головного війська та зі зброєю напоготові неспішно рухались, не віддаляючись від своїх. Усі були збуджені, адже перебували в очікуванні зустрічі з поляками, і думки про домівку вилетіли з голови Андрія. Єдине втішало, що разом з ним вірний товариш Іван, і вони поглядами підбадьорювали один одного.

      Поляків вони не побачили, і через деякий час їх уже змінила наступна десятка козаків. Прийшов наказ спішитися, і хлопці з полегшенням зіскочили з коней, розминаючи ноги та спини. Стали швидко підкріплюватись їжею, бо з учорашнього вечора ніхто і в роті нічого не тримав. За короткий час встигли поїсти та нагодувати коней, приготувати та оглянути зброю. Наближався вечір, але прийшов наказ спішно вирушати до лісу Круглик, що по дорозі на Богуслав.

      Перед вечором стали зустрічатися татарські роз’їзди, які, перетнувшись з козацькими, хутко зникали у південному напрямку. Івану з Андрієм, та й решті хлопців незручно було відчувати неподалік присутність татарського війська, але що вдієш, така була воля гетьмана.

      Наставала ніч, але козаки йшли далі, не зупиняючись, і коли нарешті досягли густого лісу, почули вигуки – спішитися та прив’язати коней. Через деякий час підійшов Рівний і наказав половині десятки відпочивати, а решті з заступами та реманентом іти за ним до шляху на Богуслав, де вже орудують козаки, перекопуючи отой шлях вздовж і впоперек. Хлопцям було не звикати до риття шанців, і вони п’ятіркою стали копати рів поперек дороги, що ледве проглядалася під місячним світлом.