Мама накладала картоплю на татову тарілку. Вона поклала дві картоплини, а тато вихопив із сервірувальної тарілки третю та четверту. Мама перепинила його, повернувши картоплини назад у тарілку, й таки стукнула його по пальцях ложкою, коли він знов потягнувся по них. За невеличким столиком сиділи мої батьки, сестра з Томасом, мій дідусь і Патрик, який завжди приходив на вечерю по середах.
– Тату, – промовила мама до дідуся. – Може, хтось поріже тобі м’ясо? Трино, поріж дідусеві м’ясо.
Трина схилилася й стала вміло нарізати м’ясо на дідусевій тарілці. Для Томаса, який сидів з другого боку від неї, вона це вже зробила.
– То наскільки той чоловік покалічений, Лу?
– Напевне, не дуже, якщо вони ладні допустити до нього нашу дочку, – зауважив тато. Позаду мене працював телевізор, щоб тато й Патрик могли дивитися футбол. Час від часу вони завмирали з набитим ротом, удивляючись в екран поза мною і слідкуючи за пасом чи майже голом.
– Я гадаю, це чудова можливість. Вона працюватиме у великому маєтку. На хорошу сім’ю. Люба, вони, бува, не з аристократів?
На нашій вулиці «аристократом» уважався кожен, у кого в родині не було випадків притягнення до права за антисоціальну поведінку.
– Думаю, так.
– Сподіваюсь, ти відпрацювала свій реверанс, – вишкірився батько.
– А ти вже познайомилася з ним? – Трина перехилилась, щоб не дозволити Томасові зіштовхнути ліктем на підлогу свій сік. – З тим калікою. Яка він людина?
– Я познайомлюся з ним завтра.
– Дивно це. Ти проводитимеш із ним цілісінькі дні. По дев’ять годин. Бачитимеш його частіше, ніж Патрика.
– Це не важко, – відповіла я. Патрик з другого боку столу удавав, що зовсім не чує мене.
– І тобі ж не доведеться переживати за сексуальні домагання, – сказав тато.
– Бернарде! – гаркнула мама.
– Я лише озвучив те, що всі подумали. Мабуть, це найкращий бос для твоєї дівчини, га, Патрику?
Патрик посміхнувся. Він намагавсь відмовитися від картоплі, попри всі мамині зусилля. Цього місяця в нього було вуглеводне розвантаження, він готувавсь до березневого марафону.
– Знаєш, я ось подумала, може, тобі доведеться вивчити мову жестів? Тобто якщо він не зможе спілкуватись, як ти знатимеш, що він хоче?
– Мені не казали, що він не говорить, мамо.
Насправді я не здужала згадати, що казала місіс Трейнор. Тоді я була трохи шокована, що мене взяли на роботу.
– Може, він говорить через спеціальний пристрій. Як той науковець. Той, із «Симпсонів».
– Недоумок, – сказав Томас.
– Та ні, – заперечив Бернард.
– Стівен Гокінґ, – підказав Патрик.
– Еге, саме він, – підтвердила мама, перевівши осудливий погляд з Томаса на тата. Таким поглядом можна було заморозити кров.
– Вчиш його лаятися.
– Де там. І гадки не маю, звідки він це взяв.
– Недоумок, – промовив Томас, дивлячись прямо на діда.
Трина