– Я не дуже ладнаю зі старими, Саїде. З нами живе дідусь після інсульту, то я й з ним не справляюся.
– О. То ви маєте невеликий досвід.
– Не зовсім. Моя мама доглядає його.
– Може, вашій мамі підійде робота?
– Смішно.
– Я не жартую.
– А я залишусь доглядати свого дідуся? Ні, дякую. І окреме «дякую» від нього… Скажіть, а роботи в кав’ярні у вас немає?
– Не думаю, Луїзо, що в нас лишилось доволі кав’ярень, які візьмуть вас на роботу. Можна спробувати «Кентакі фрайд чикен». Може, там вам буде краще.
– Тому що продавати обсмажені в тісті шматочки курки з картоплею фрі вигідніше, ніж просто обсмажені шматочки курки? Не думаю.
– Ну, може, тоді пошукаємо щось в іншому місті?
– З нашого міста й до нас ходять лише чотири автобуси. Ви це знаєте. Ви радили вияснити про туристичний автобус. Я зателефонувала на станцію: він ходить тільки до п’ятої вечора. Крім того, він удвічі дорожчий за звичайний.
Саїд відкинувся на спинку крісла.
– На цей момент, Луїзо, я мушу наголосити, що, як здоровій та працездатній людині, для того щоб і далі діставати допомогу, вам потрібно…
– Показати, що я намагаюся знайти роботу, знаю.
Як пояснити цьому чоловікові, як сильно я хотіла працювати? Чи мав він бодай найменше уявлення про те, як я сумувала за старою роботою? Безробіття було просто поняттям, про це монотонно згадували в новинах, у яких ішлося за корабельні чи автозаводи. Я ніколи не замислювалася, що можна сумувати за роботою, як за втраченою частиною тіла, постійно, мимовільно. Я не думала, що, окрім очевидних побоювань щодо грошей і майбутнього, втрата роботи змусить мене почуватися непридатною та трохи непотрібною. Що вставати вранці буде важче, ніж коли мене раптово приводив до тями будильник. Що я можу сумувати за людьми, з якими працювала, байдуже скільки спільного було в мене з ними. Або навіть що я почну шукати знайомі обличчя, йдучи головною вулицею. От коли я вперше побачила, як пані Кульбабка так само, як і я, без мети блукала з непритомним поглядом повз крамниці, то насилу стрималась, щоб не підійти, не обійняти її.
Саїдів голос урвав мою задуму:
– Ага. Оце може спрацювати.
Я спробувала заглянути на екран.
– Щойно надійшло. Цієї самої миті. Вакансія доглядальниці.
– Я ж сказала, що не розуміюся з…
– Це не старі люди. Це… приватне оголошення. Допомога потрібна в чиємусь будинку, менш як за дві милі від вас. Догляд та компанія для інваліда. Ви вмієте кермувати машиною?
– Так. Але мені не треба буде витирати?…
– Наскільки я можу розуміти, зад витирати не потрібно. – Саїд іще раз глянув на екран. – Він… паралізований. Потрібна людина на денні години, щоб годувати й допомагати. Часто в такій роботі треба допомогти кудись вийти або бути помічним у повсякденних речах, яких вони не можуть зробити самі… О! Добрі гроші. Набагато більші за мінімальну