Григорій. Не згадуй мені труднощів у потрібній справі. Не може того бути, щоб природа зробила потрібне важким. Непотрібне – значить некорисне, от тому-то й важко летіти черепасі, але не соколові. Важко, мов, пізнати… Та де ж той, хто хотів би пізнати? Як скласти крила, то й самому орлу буде важко летіти.
Чи ти знаєш, що землеміри визначають висоту високого-превисокого Фарійського терема[201] за самою лиш його тінню?
Усяка таємниця має свою викривальну тінь. Важко розпізнати серце друга й серце підлизи, та зовнішня тінь, ніби збільшувальне скло, ставить на видноту пильним спостерігачам навіть найпотаємніші сердечні закапелки.
Дивись, як хлопченя, змайструвавши задля розваги волове ярмо, пробує почепити його цуценятам або котикам, – чи не є це тінь його хліборобської душі?… А як припоясує собі шаблю, – чи це не прагнення стати воїном?… Коли ж трирічне дитя ніби мимохіть переймає божественні пісні, любить зазирати у священні книги, гортати їх, дивитись то на загадкові малюнки, то на букви, – чи не оприявнює це таємну іскру природи, котра народила й кличе його до богословських занять? Цими нелукавими проявами ясно дає про себе знати наявна в нас невидима сила й божество.
Навіщо ж обмежувати щастя одним чи двома шляхами в житті? Бог є скрізь, тож і щастя є в усякому стані, коли входимо в нього з Богом. Треба тільки пізнати себе: куди хто народжений. Краще бути природним котом, аніж левом з ослячою природою.
Ганятись у званні за прибутками – ось нехибний знак несродності. Не втратиш прибутків, якщо буде в тобі своєю силою Царство Боже.
Чи не диво, що один бідний і в багатстві, а другий і в бідності задоволений? Певно, природа докладає більших зусиль, коли виліплює тіло мурашки, а не слона, і найнезбагненніший промисел Царства Божого можна бачити в роях бджіл, а не в стадах волів чи овець.
Бог схожий на багатий фонтан, що наповнює різні по судини за їхньою вмістимістю. А над фонтаном ось такий напис:
«Нерівна всім рівність»
Ллються з різних трубок різні струмені в різні посудини, що стоять довкола фонтана. Менша посудина має менше, але вона однакова з більшою тим, що так само повна. І що ж дурніше за оту рівну рівність, яку дýрні марно силкуються ввести у світ?
Яке ж бо дурне все те, що суперечить блаженній природі!.. Ми боїмось голоду, забувши, що куди частіше люди помирають від переситу. Дурна туга сама не знає, чого бажає. Бо хіба не від нудьги й той-таки пересит? Краще вже вмерти, аніж усе життя нудьгувати в несродності. Несродність важча за будь-яке безділля. І краще вже черепасі не повзати, ніж літати. Не повзаючи, вона лише втрачає сродну забаву, а літаючи, ще й стогне, крім того, під тягарем несродності.
Яків. Слухай, Афанасію! Чи ти чув байку про собаку-дворняку й осла, що…
Афанасій. Так! Ми позавчора вволю насміялись, як він, позаздривши собачим ласкам, сперся копитами на пузо хазяїну.[202] Як черепасі не бувать орлом, так і ослу – придворним чоловіком.
Єрмолай. А скажи-но,